— І ви думаєте, що я маю до цієї смерті якийсь стосунок? — спитав Аамір, прагнучи говорити недовірливо; натомість вийшов просто переляк.
— Ні,— відповів Страйк,— але якщо ви хочете зізнатися — вперед. Це збереже мені купу часу.
Аамір не усміхнувся.
— Єдине, що я про вас знаю, Ааміре,— мовив Страйк,— це що ви допомагали Ґерайнту Вінну шантажувати Чизвелла.
— Не допомагав,— негайно озвався Аамір.
Це було автоматичне, непродумане заперечення з вуст наляканої людини.
— Тобто ви не намагалися заволодіти фотографіями, які могли б його скомпрометувати?
— Не знаю, про що ви.
— Преса намагається зняти абсолютну заборону, накладену вашим начальством. Щойно шантаж стане надбанням громадськості, ваша участь у ньому теж розкриється. Ви з вашим другом Кристофером...
— Він мені не друг!
Ядучий тон Ааміра зацікавив Страйка.
— Ааміре, а це ваш будинок?
— Що?
— Якийсь він надто великий для двадцятичотирьохрічного чоловіка, який навряд чи багато заробляє...
— Не ваша справа, чий це...
— Мені, власне, воно байдуже,— відповів Страйк, нахиляючись уперед,— а от газетам байдуже не буде. Якщо не платите повної оренди, То здаєтеся пов’язаним з власниками. Ніби ви їм щось винні, ніби вони вас тримають під контролем. Податкова служба також може вважати це передачею благ, якщо будинок належить вашим роботодавцям, що стане джерелом проблем і для...
— Звідки ви знали, де мене шукати? — спитав Аамір.
— О, це було нелегко,— визнав Страйк.— Ви в інтернеті не дуже-то живете, так? Але врешті-решт,— сказав він, витягаючи з кишені куртки складений аркуш і розгортаючи його,— я знайшов сторінку вашої сестри на «Фейсбуці». Це ж ваша сестра, так?
Він виклав на столик аркуш, на якому роздрукував фейсбучний допис. З погано віддрукованого фото усміхалася гарненька повновида жінка в гіджабі, оточена чотирма малими дітьми. Сприйнявши мовчання Ааміра за згоду, Страйк провадив.
— Я проглянув дописи за кілька років. Оце ви,— сказав він, викладаючи на перший аркуш ще один. Усміхнений молодий Аамір стояв у студентській мантії, поруч — батьки.— Ви вивчали економіку й політологію в Лондонській школі економіки. Справляє враження... А тоді ви пішли на стажування до міністерства закордонних справ,— виклав Страйк ще один аркуш.
Це була формальна фотографія, на якій позувала невелика група молодих чоловіків і жінок у діловому вбранні — чорношкірих чи з інших етнічних меншин,— а посередині стояв лисуватий чоловік з червоним обличчям.
— Ось ви,— мовив Страйк,— а ось високопоставлений чиновник сер Кристофер Баррокло-Бернз, який на той час керував програмою працевлаштування випускників.
В Ааміра смикнулося око.
— А ось знову ви,— провадив Страйк, викладаючи четвертий і останній з роздрукованих фуйсбучних дописів,— місяць тому з сестрою у тій піцерії перед Деллиним будинком. Щойно я зрозумів, де цей ресторан і наскільки він близько до оселі Віннів, я подумав, що варто приїхати до Бермондсі й пошукати вас тут.
Аамір дивився на своє фото з сестрою. Вона клацнула селфі. За ними крізь вікно було добре видно Саутварк-Парк-роуд.
— Де ви були о шостій ранку тринадцятого липня? — спитав у Ааміра Страйк.
— Тут.
— Хтось може це підтвердити?
— Так. Ґерайнт Вінн.
— Він тут ночував?
Аамір підняв кулаки і зробив кілька кроків уперед. Видно було, що боксом він зроду не займався, але Страйк напружився. Здавалося, Аамір ось-ось зірветься.
— Я тільки кажу,— мовив Страйк, примирливо підіймаючи руки,— що шоста ранку — це дивний час, щоб Ґерайнт Вінн був у вас удома.
Аамір повільно опустив кулаки і, ніби не знаючи, що з собою робити, відступив і сів на краєчок найближчого крісла.
— Ґерайнт зайшов мені сказати, що Делла впала.
— Він не міг подзвонити?
— Я подумав, що міг, але він не подзвонив,— відповів Аамір.— Він хотів, щоб я допоміг переконати Деллу поїхати до травмпункту. Вона послизнулася внизу сходів, і зап’ясток набряк. Я пішов до них — вони тут мешкають за рогом,— але теж не зміг переконати. Делла вперта. Але це виявився розтяг, а не перелам. Вона в нормі.
— Отже, алібі Ґерайнта на час смерті Джаспера Чизвелла — це ви?
— Гадаю, так.
— А він — ваше алібі.
— Нащо мені бажати смерті Джасперові Чизвеллу? — спитав Аамір.