— Гарне питання,— відповів Страйк.
— Я його ледве знав,— сказав Аамір.
— Правда?
— Так, правда.
— Тоді чому він цитував вам Катула і згадував мойр, та ще зізнавався перед цілою кімнатою чужих людей, що знає подробиці вашого особистого життя?
Довга пауза. В Ааміра знову смикнулося око.
— Такого не було,— заявив він.
— Правда? Моя напарниця...
— Вона бреше. Чизвелл нічого не знав про моє особисте життя. Анічогісінько.
Страйк почув притишене дзижчання по сусідству. Він правильно здогадався. Стіни тонкі.
— Я вже бачив вас раніше,— повідомив Страйк Малліку, який перелякався ще більше.— На зібранні Джиммі Найта в Іст-Гемі зо два місяці тому.
— Не знаю, про що ви,— відповів Маллік.— Ви мене з кимсь переплутали.— А тоді непереконливо спитав: — Хто такий Джиммі Найт?
— Добре, Ааміре,— сказав Страйк,— якщо ви хочете гратися в цю гру так, немає сенсу продовжувати. Можна мені до ванної кімнати?
— Що?
— Хочу посцяти. Тоді я піду і дам вам спокій.
Маллік явно хотів відмовити, але не зміг вигадати причини.
— Гаразд,— сказав він.— Але...
Йому ніби щось спало на думку.
— ...почекайте. Треба прибрати... я там замочив шкарпетки в раковині. Чекайте тут.
— Гаразд-гаразд,— відповів Страйк.
Аамір вийшов. Страйк хотів мати привід піднятися нагору і спробувати зрозуміти, звідки гучні тваринні звуки, на які скаржилися сусіди, але з кроків Ааміра стало зрозуміло, що ванна кімната міститься на першому поверсі, за кухнею.
За кілька хвилин Аамір повернувся.
— Отуди.
Він провів Страйка коридором, тоді через непоказну порожній кухню і вказав на ванну кімнату.
Страйк увійшов, зачинив і замкнув двері, поклав руку на раковину. Сухо. Стіни у ванній були рожеві, сантехніка — теж. Поруччя біля унітазу й від стелі до підлоги край ванни свідчило, що не так давно тут проживала літня людина чи інвалід.
Що ж таке Аамір хотів сховати, перш ніж детектив зайде? Страйк відчинив шафку. Там не було нічого, крім найпростішого приладдя молодика: набору для гоління, дезодоранту і гелю після гоління.
Зачинивши шафку, Страйк побачив власне відображення у дзеркалі, а понад своїм плечем — двері, на які було повішено темно-синій халат — недбало, за рукав, а не за петлю-вішалку.
Змивши воду, щоб скласти враження, ніби він був зайнятий замість нишпорити, Страйк підійшов до халата й обмацав порожні кишені. Від цього так-сяк повішений одяг упав на підлогу.
Страйк відступив на крок, щоб краще роздивитися те, що халат приховував. Хтось вирізав на дверях ванної кімнати грубу чотириногу фігуру, подряпавши фарбу й дерево. Страйк відкрутив холодний кран на той раз, якщо Аамір підслуховує, тоді клацнув мобільним вирізьблене зображення і повернув халат на місце.
Аамір чекав в іншому кінці кухні.
— Я папери заберу, гаразд? — спитав Страйк і, не чекаючи на відповідь, пішов до вітальні й зібрав фейсбучні роздруківки.
— Чому ви пішли з міністерства закордонних справ? — спитав він ніби між іншим.
— Мені... там не сподобалося.
— Як вийшло, що ви почали працювати на Віннів?
— Познайомилися,— відповів Аамір,— Делла запропонувала мені роботу. Я погодився.
Іноді — дуже рідко — Страйк відчував докори сумління за питання, які мусив ставити під час допитів.
— Я не міг не помітити,— сказав він, збираючи роздруківки,— що ви припинили спілкуватися з рідними, коли пішли з міністерства закордонних справ. Не з’являлися на групових фото, навіть на фото з сімдесятиріччя матері. Сестра теж довго про вас не згадувала.
Аамір не відповів.
— Ніби з вами перестали спілкуватися,— додав Страйк.
— Можете вже йти,— сказав Аамір, але Страйк не зрушив з місця.
— Коли сестра запостила фотографії з вами у тій піцерії,— провадив Страйк, знову розгорнувши останній аркуш,— коментарі були...
— Я хочу, щоб ви пішли,— гучніше повторив Аамір.
— «Що ти робиш поруч з цим покидьком?» «Твій батько знає, що ви спілкуєтеся?» — вголос прочитав Страйк з коментарів під світлиною Ааміра з сестрою.— «Якщо мій брат допустив ліват...»
Аамір кинувся на нього, відчайдушно ударивши правою рукою у голову, але Страйк цей удар відбив. Проте інтелігентного Ааміра охопила та сліпа лють, яка з будь-якої людини робить небезпечного супротивника. Схопивши найближчу лампу, він з такою силою замахнувся нею на Страйка, що коли б той не пригнувся, цоколь лампи розбився б йому об голову, а не об стіну, що розділяла вітальню.
— Досить! — загорлав Страйк. Аамір кинув залишки лампи й пішов на нього. Страйк відбив удари кулаків, якими Аамір вимахував, мов млин крилами, поставив підніжку протезом і кинув Ааміра на підлогу. Лаючись до себе — від цієї дії хворій куксі не покращало,— Страйк випростався, відсапався і сказав: