— Чизвеллова прибиральниця-полячка,— сказала Робін, не дозволяючи украсти в себе мить слави.— Так, саме такої я думки.
Барклей і далі нагрібав їжу собі до рота, але погляд у нього був здивований, як годиться.
— Якщо це правда, то це просто все змінює,— сказав Страйк.— Вона мала доступ до будинку, могла там усе рознюхати, занести всередину що завгодно...
— Як вона дізналася, що Чизвелл шукає прибиральницю? — спитав Барклей.
— Мабуть, побачила оголошення в кіоску.
— Надто далеко. Вона живе у Гекні.
— Може, Джиммі побачив, коли заходив на Ебері-стріт по свої гроші за шантаж,— припустила Робін, але Страйк насупився.
— Тоді в нас із початку стає кінець. Якщо вона дізналася про негідний учинок Чизвелла, коли працювала в нього прибиральницею, то по гроші Джиммі ходив уже після того.
— Добре, Джиммі їй нічого не казав. Може, вони побачили оголошення про прибиральницю, коли шукали взагалі будь-який компромат на Чизвелла.
— Щоб написати викривальну статтю на сайті Справжньої соціалістичної партії? — мовив Барклей.— Четверо чи п’ятеро людей прочитало б.
Страйк потішено пирхнув.
— Головне,— сказав він,— це отой клапоть паперу, через який так переймається Джиммі.
Барклей підчепив останню тюфтельку на виделку і закинув до рота.
— Флік узяла,— сказав він, жуючи,— гарантую.
— Чому ти такий упевнений? — спитала Робін.
— Вона хоче мати щось на нього,— пояснив Барклей, встаючи віднести порожню тарілку в раковину.— Джиммі тримає Флік при собі лише тому, що вона забагато знає. Казав мені позавчора, що спекався б її, коли б тіко міг. Я спитав, чого не кине. Він не відповів.
— Може, вона той папірець знищила, якщо то такий компромат? — мовила Робін.
— Не думаю,— сказав Страйк.— Вона — донька юристки і не знищуватиме доказів. Такий папірець може бути цінним, якщо лайно полетить на вентилятор і Флік вирішить співпрацювати зі слідством.
Барклей повернувся на диван і взяв своє пиво.
— Як там Біллі? — спитала Робін, нарешті беручись до своєї майже охололої їжі.
— Такий уже бідося,— відповів Барклей.— Шкіра й кістки. Його схопили патрульні, як стрибав через пропускні автомати в метро. Він став битися, запроторили до психіатрії. Лікарі кажуть, у нього манія переслідування. Спершу бідаха думав, що його переслідує уряд, а медики — то співучасники великої змови, але почав уживати ліки, і наче трохи попустило. Джиммі його одразу хотів забрати додому, але лікарі не дали. Що Джиммі реально бісить,— Ьарклей замовк і допив своє пиво,— це те, що Біллі поведений на Страйку. Все питає про нього. Лікарі гадають, що це елемент його марення, типу вчепився у відомого детектива і додав до своїх фантазій: єдина людина, якій можна довіряти. Я ж не міг їм сказати, що Біллі таки знає Страйка. Там Джиммі стояв, доводив їм, що це ахінея. Ескулапи не пускають до Біллі нікого, крім рідних, та й Джиммі вже не зрадіють, бо ж він намагався довести, що Біллі в нормі й може йти додому.
Барклей роздушив бляшанку з-під пива у руці та глянув на годинник.
— Так, Страйку, я пішов.
— Іди,— кивнув той.— Дякую, що зазирнув. Я подумав, що корисно буде провести спільну нараду.
— Нема питань.
Барклей помахав Робін і пішов собі. Страйк нахилився по власне пиво, яке стояло на підлозі, та скривився.
— Як ти? — спитала Робін, накладаючи собі ще креветкових чипсів.
— У нормі,— відповів Страйк, випростуючись.— Сьогодні забагато ходив, та й побився вчора дарма.
— Побився? З ким побився? — спитала Робін.
— З Ааміром Малліком.
— Що?!
— Та не хвилюйся. Я йому нічого поганого не зробив. Майже.
— Ти не казав, що у сварці дійшло до бійки!
— Хотів розповісти особисто, щоб порадіти, коли ти будеш на мене дивитися, як на кінченого покидька,— сказав Страйк.— Може, трохи поспівчуваєш одноногому напарникові?
— Ти займався боксом! — заявила Робін.— А він, мабуть, важить десь як жердинка!
— Він на мене з лампою наскочив.
— Аамір — з лампою?
Робін не могла уявити, щоб стриманий, педантичний чоловік, яким вона знала Малліка в Палаті громад, на когось накинувся.
— Ага. Я на нього натиснув щодо тих слів Чизвелла про «чоловіка з твоїми нахилами», і він зірвався. Якщо тобі від цього стане краще, я сам не радий,— додав Страйк.— Так, зажди. Вийду в туалет.
Він незграбно піднявся зі стільця і пішов до вбиральні на сходах. Щойно Робін почула, як зачинилися двері, Страйків мобільний, покладений на заряджання на шафку для документів біля столу Робін, задзвонив. Вона встала подивитися, хто то, і на потрісканому й заліпленому скотчем екрані побачила ім’я: «Лорелея». Не знаючи, відповідати чи ні, Робін вагалася надто довго, і ввімкнувся автовідповідач. А щойно зібралася сісти знову, тихеньке «тинь!» сповістило про есемеску.