— Гм-м,— сказав Страйк.— А «Білла» обведено.
— Не «Біллі»,— відзначила Робін,— але якщо Джиммі та Флік вирішили, що йдеться про його брата, то, мабуть, іноді люди таки називають Біллі Біллом.
— Хтозна, що то за Білл,— засумнівався Страйк.— «Сузукі»... «Blanc de»... Зажди. Джиммі Найт має «сузукі-альто».
— За словами Флік, машина не на ходу.
— Так. Барклей казав, не пройшла техогляд.
— Коли ми їздили до Чизвелл-гаузу, там під будинком стояв «гранд-вітара». Мабуть, власник — хтось із Чизвеллів.
— Чудове спостереження,— сказав Страйк.
Він увімкнув верхнє світло і рушив до стола під вікном, де лишив ручку і записник.
— Знаєш,— замислено мовила Робін,— я, здається, десь нещодавно бачила оте «Blanc de blanc».
— Правда? Пила французьке шампанське? — спитав Страйк, який сів робити нотатки.
— Ні, але... хоча так, мабуть, то було написано на винній етикетці... «Blanc de blancs»... що б воно означало? «Біле з-поміж білого»?
— Авжеж,— відповів.
Десь хвилину обоє мовчали, роздивляючись записку.
— Знаєш, Робін, неприємно це казати,— нарешті вимовив Страйк,— але гадаю, найцікавіше в цій записці — це те, що її має Флік. Схоже на перелік запланованих справ. Не бачу тут жодних доказів протиправних дій чи підстав для шантажу або вбивства.
— «Матір» викреслено,— повторила Робін, ніби рішучо налаштована видушити сенс із таємничих фраз.— Мати Джиммі Найта померла від азбестозу. Він щойно розповів мені у Флік на вечірці.
Страйк постукав по записнику кінцем ручки. Робін озвучила питання, яке і його мучило:
— Нам слід буде розповісти поліції, так?
— Так,— зітхнув Страйк і протер очі.— Це доводить, що вона мала доступ до будинку на Ебері-стріт. На жаль, це також означає, що в крамниці прикрас ти більше не працюватимеш. Щойно поліція обшукає її ванну кімнату, Флік швидко зрозуміє, хто їх навів.
— Бляха,— лайнулася Робін.— Мені здалося, я з нею встановила справжній контакт.
— Так,— погодився Страйк.— Біда в тому, що ми не маємо офіційного статусу в рамках розслідування. Я багато віддав би за те, щоб допитати Флік як слід... Що за гадська справа,— широко позіхнув він.— Я цілий вечір копирсався в матеріалах. Записка не краща за все інше: ставить нові питання, а не дає відповіді.
— Зажди,— сказала Робін; почулися звуки переміщення,— вибач... Корморане, я тут зійду, бачу ряд таксі...
— Гаразд. Ти чудово сьогодні попрацювала. Подзвоню тобі завтра — тобто вже сьогодні.
Коли Робін поклала слухавку, Страйк опустив цигарку в попільничку, повернувся до спальні, зібрав з підлоги розкидані аркуші й відніс їх до кухні. Незважаючи на те, що чайник тільки-но закипів, Страйк узяв з холодильника пиво, сів за стіл з папкою і, схаменувшись, трохи прочинив вікно, щоб у приміщенні, де він курить, було свіже повітря.
Служба у військовій поліції привчила Страйка групувати допити і знахідки за трьома категоріями: люди, місця, речі — і перш ніж заснути, Страйк організовував матеріали зі справи Чизвелла згідно з цим принципом. Тепер він розклав аркуші з папки на кухонному столі та знову взявся до роботи, а прохолодний нічний вітерець, насичений бензиновими вихлопами, ворушив кутики фотографій і аркушів.
— Люди,— пробурмотів Страйк.
Перед сном він склав перелік людей, які найбільше цікавили його у зв’язку з Чизвеллом, а тепер бачив, що підсвідомо розмістив імена за ступенем участі в шантажі небіжчика. На вершині переліку опинився Джиммі Найт, далі — Ґерайнт Вінн, а далі — поплічники першого й другого: Флік Пурдью та Аамір Маллік. Наступною він записав Кінвару, яка знала про шантаж і знала, чим саме чоловіка шантажують; потім — Деллу Вінн, що наклала заборону і не дозволила шантажу потрапити в газети, проте про її участь у справі до цього Страйк нічого не знає. Наступний — Рафаель, який за всіма свідченнями нічого не знав ані про давній вчинок батька, ані про сам шантаж. І в кінці переліку — Біллі Найт, який мав стосунок до шантажу тільки через кровний зв’язок з головним шантажистом.
«Чому,— спитав себе Страйк,— я записав імена саме в такому порядку?» Доведеного зв’язку між шантажем і смертю Чизвелла немає, хіба що тільки загроза оприлюднення невідомого злочину таки змусила Чизвелла накласти на себе руки.
А тоді Страйкові спало на думку, що коли перекрутити список догори дриґом, виникає інакша ієрархія. Тоді на верхівці опиняється Біллі — безсторонній шукач не грошей чи чужої ганьби, а правди й правосуддя. У цій зворотній ієрархії на другому місці опинявся Рафаель зі своєю дивною і неправдоподібною (як на Страйка) історією про наказ їхати до мачухи в ранок батькової смерті: Генрі Драммонд неохоче визнав, що там були якісь таємні шляхетні мотиви, але які? Третє місце посіла Делла — загальна улюблениця, жінка бездоганних чеснот, чиї справжні думки й почуття щодо чоловіка-шантажиста і його жертви лишалися незбагненними.