— Чому ваш чоловік так ненавидить Джаспера Чизвелла? — тихо спитав Страйк.— Через політичні розбіжності між вами і Чизвеллом чи...
— Ні-ні,— утомлено відповіла Делла.— Просто Ґерайнт хоче винуватити у своїх негараздах когось іншого замість себе.
Страйк зачекав, але вона просто відпила ще вина і нічого не сказала.
— У яких саме...
— Не зважайте,— голосно мовила Делла.— Не зважайте, це неважливо.
Але за мить, зробивши ще один великий ковток вина, вона відповіла:
— Ріяннон насправді не хотіла займатися фехтуванням. Як і більшість маленьких дівчаток, вона хотіла поні, але ми — і я, і Ґерайнт — походили з такого середовища, де поні не тримають. Ми гадки не мали, як бути з кіньми. Тепер я думаю, що цьому можна було дати раду, але ми обоє були такі страшенно заклопотані, гадали, що воно буде незручно... тож вона натомість пішла на фехтування і досягла в ньому значних успіхів... Я відповіла на ваші питання, містере Страйк? — спитала Делла дещо нерозбірливо.— Ви знайдете Ааміра?
— Спробую,— пообіцяв Страйк.— Дасте мені його номер? І ваш, щоб я вас тримав у курсі?
Делла з пам’яті продиктувала обидва номери, а Страйк записав їх, згорнув записник і підвівся.
— Ви дуже допомогли, місіс Вінн. Дякую.
— Звучить якось занепокійливо,— озвалася вона; між бровами пролягла тонка зморшка.— Не впевнена, що хотіла допомагати.
— Чи з вами...
— Абсолютно,— запевнила Делла, говорячи аж надміру чітко.— Ви мені подзвоните, коли знайдете Ааміра?
— Я повідомлю вам усі новини за тиждень, якщо не матиму їх раніше,— пообіцяв Страйк.— Е... до вас хтось сьогодні ввечері прийде, чи...
— Я бачу, ви м’якша людина, ніж можна було б подумати з вашої репутації,— мовила Делла.— Не хвилюйтеся за мене. Скоро зайде сусідка — вигуляти Ґвінн. Вона перевірить датчики газу і все таке.
— Тоді не вставайте. На добраніч.
Коли він рушив до дверей, майже біла лабрадорка підвела голову, понюхала повітря. Страйк лишив Деллу в темряві — трохи п’яну, в товаристві лише фотографії покійної доньки, якої вона ніколи не бачила.
Зачиняючи по собі двері, Страйк не зміг згадати, коли востаннє відчував таку дивну суміш захоплення, співчуття й підозрілості.
55
...биймося принаймні шляхетною зброєю, бо, вочевидь, бійки не оминути.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Метью, який мав бути відсутнім лише вранці, досі не прийшов додому. Він надіслав два повідомлення, одне о третій по обіді:
В Тома проблеми на роботі, хоче обговорити. Підемо до пабу (я п'ю колу). Повернуся, щойно зможу.
А друге о сьомій:
Вибач, він напився, не можу покинути. Знайду йому таксі, тоді повернуся. Сподіваюся, ти поїла. Кохаю, цьом.
Не вимикаючи приховання номеру, Робін знову подзвонила на мобільний Томові. Він негайно взяв слухавку. Пабного гамору вдалині чути не було.
— Алло? — спитав Том сторожким і наче тверезим голосом.— Хто це?
Робін поклала слухавку.
Дві зібрані валізи чекали в коридорі. Вона вже подзвонила Ванессі та спитала, чи може кілька ночей поспати в неї на дивані, поки не знайде нове житло. Дивним здалося те, що Ванесса мало здивувалася, але водночас Робін пораділа, що не доведеться мати справу з жалістю.
Вона чекала у вітальні, за вікнами спадала ніч, і Робін усе думала, чи взагалі щось підозрювала, поки не знайшла ту сережку. Останнім часом вона просто дякувала долі за час, вільний від Метью, коли можна було розслабитися, нічого не приховувати — ані роботи над справою Чизвелла, ані нападів паніки, які слід було переживати тихо й без метушні на підлозі у ванній.
Сидячи у стильному кріслі, яке належало відсутньому власнику будинку, Робін почувалася так, ніби живе у спогаді. Чи часто усвідомлюєш, що проживаєш годину, яка навічно змінить плин твого життя? Вона довго пам’ятатиме цю кімнату, тож Робін оглядала її, щоб закарбувати в пам’яті, щоб не зважати на сум, сором і біль, що пекли й звивалися всередині.
О дев’ятій тридцять вона почула (й аж відчула нудоту), як обертається в замку ключ Метью і як відчиняються двері.
— Вибач,— почав він, ще навіть не зачинивши дверей,— то таке п’яне чудо, я ледве переконав таксиста...
Робін почула тихий здивований зойк — то Метью побачив валізи. Тепер вона могла безпечно дзвонити куди треба і натиснула номер, спеціально збережений на телефоні. Метью зайшов у кімнату точно тоді, коли вона замовляла мікротаксі. Робін поклала слухавку. Вони подивилися одне на одного.