— Що за валізи?
— Я йду.
Запала довга пауза. Метью ніби не зрозумів.
— У якому сенсі?
— Я не знаю, як це сказати ще зрозуміліше, Метте.
— Йдеш від мене?
— Саме так.
— Чому?
— Бо ти,— відповіла Робін,— спиш із Сарою.
Вона бачила, що Метью шукає слова, які могли б його врятувати, але збігали секунди, і ставало пізно для справжньої невіри, для враженої невинності, для щирого нерозуміння.
— Що? — нарешті видушив із себе він, силувано засміявшись.
— Прошу, не починай,— відповіла Робін.— У цьому немає сенсу. Все скінчено.
Метью так і стояв у дверях вітальні, й Робін подумала, що він видається втомленим, навіть виснаженим.
— Я думала піти і лишити записку,— сказала вона,— але вийшло б занадто мелодраматично. Та й треба обговорити деякі практичні питання.
Вона майже бачила, як Метью думає: «Як це я себе виказав? Кому ти вже розповіла?»
— Слухай,— рвучко заговорив Метью, кинувши на підлогу спортивну сумку (одяг у ній, понад сумнів, був чистий і випрасуваний),— я знаю, що між нами не все було добре, але я хочу бути з тобою, Робін. Не відкидай нас. Прошу.
Він підійшов, сів навпочіпки перед її кріслом, спробував узяти за руку. Щиро шокована Робін відсмикнула руку.
— Ти спиш із Сарою,— повторила вона.
Метью підвівся, пішов до дивана, сів, сховав обличчя в долонях і мовив слабким голосом:
— Мені шкода. Так шкода. Між нами все було так паскудно...
— ...що ти вирішив переспати з нареченою свого друга?
Тут Метью підвів голову, раптово запанікувавши.
— Ти розмовляла з Томом? Він знає?
Робін раптом зрозуміла, що не може витримувати близькості до нього, і відійшла до вікна. Такого презирства вона ще не відчувала.
— Ти навіть тепер переймаєшся за свою кар’єру, Метте?
— Ні... чорт... ти не розумієш...— відповів він.— Між мною і Сарою все скінчено.
— Що, правда?
— Так,— відповів Метью.— Так! Чорт... яка іронія... ми цілий день розмовляли. Ми погодилися, що так не можна, адже... адже ти, Том... І ми закінчили це. Годину тому.
— Ого,— озвалася Робін, засміявшись і ніби не відчуваючи власного тіла,— таки іронія!
Задзвонив мобільний. Ніби вві сні, вона прийняла дзвінок.
— Робін? — спитав Страйк.— Є новини. Щойно розмовляв з Деллою Вінн.
— І як усе минулося? — спитала вона, стараючись, щоб голос не тремтів і звучав бадьоро, бо вона була налаштована поговорити. Тепер робота — це все її життя, і Метью більше цій роботі не заважатиме. Відвернувшись від розлюченого чоловіка, вона задивилася на темну бруковану вулицю.
— Дуже цікаво аж у двох моментах,— відповів Страйк.— По-перше, вона сказала дещо зайве. Гадаю, в ранок смерті Чизвелла Ґерайнта з Ааміром не було.
— Так, цікаво,— погодилася Робін, примушуючи себе зосередитися, знаючи, що на неї дивиться Метью.
— Я маю його номер і вже дзвонив, але Ґерайнт не бере слухавки. Вирішив подивитися, чи він не в тому пансіонаті, що на тій самій вулиці, але власниця каже, що він виїхав.
— Шкода. А що за другий цікавий момент? — спитала Робін.
— Це що, Страйк? — голосно спитав Метью з-за її спини. Робін його проігнорувала.
— Що то було? — запитав Страйк.
— Та нічого,— відповіла Робін.— Кажи.
— Другий цікавий момент — це що торік Делла зустріла Кінвару, яка була в істериці, бо Чизвелл...
Мобільний різко вихопили у Робін з руки. Вона розвернулася. Метью натиском пальця закінчив дзвінок.
— Та як ти смієш! — закричала Робін, простягаючи руку.— Віддай!
— Ми тут намагаємося шлюб урятувати, чорт забирай, а ти дзвінки від нього приймаєш!
— Я не намагаюся врятувати цей шлюб! Ану віддай телефон!
Метью був завагався, але жбурнув їй телефон і ще більше обурився, коли вона холоднокровно передзвонила Страйкові.
— Вибач, Корморане, зв’язок обірвався,— мовила Робін. Метью дивився на неї шаленими очима.
— Робін, у тебе там усе добре?
— В нормі. То що ти там казав про Чизвелла?
— Що він зраджував дружині.
— Зраджував! — повторила Робін, дивлячись Метью у вічі.— 3 ким?
— Бог його знає. У тебе вийшло зв’язатися з Рафаелем? Ми знаємо, що він не так уже прагне захистити пам’ять батька. Може, скаже нам.
— Я лишила по повідомленню йому й Тіґан. Ніхто поки що не передзвонив.
— Гаразд, тримай мене в курсі. Це все проливає цікаве світло на удар молотком по голові, правда ж?
— Проливає, так,— відповіла Робін.
— Так, я в метро. Ти точно в нормі?
— Так, звісно,— відповіла Робін, сподіваючись, що виходить зображати нетерпіння стати до роботи.— Пізніше поговоримо.