Вона повісила слухавку.
— «Пізніше поговоримо»,— передражнив її Метью тонким голоском, яким завжди зображав жінок.— « Пізніше поговоримо, Корморане. Я тут тікаю від свого шлюбу, щоб завжди бути в тебе під рукою, Корморане. Я не проти працювати на мінімальну платню, Корморане, тільки б ти мною попихав».
— Пішов ти під три чорти, Метте,— спокійно відповіла Робін.— Іди під три чорти до Сари. До речі, сережка, яку вона лишила в нашому ліжку, лежить нагорі на моєму туалетному столику.
— Робін,— раптом посерйознішав Метью,— ми можемо з цим упоратися. Якщо ми кохаємо одне одного, то зможемо.
— Ну, проблема тут така, Метте,— відповіла Робін,— що я тебе більше не кохаю.
Вона завжди думала, що «очі потемніли від гніву» — то літературна вільність, але побачила, як світлі очі Метью стали чорними, коли його зіниці розширилися від шоку.
— Брешеш, мов сучка,— тихо промовив він.
Робін відчула боягузливе бажання дійсно збрехати, позадкувати геть від свого твердження, захистися, але дещо сильніше в ній не здавалося: потреба сказати правду, як є, бо Робін брехала собі і йому надто довго.
— Ні,— відповіла Робін,— не брешу. Ми мали розійтися ще під час медового місяця. Я лишилася, бо ти захворів. Мені стало тебе шкода. Ні,— виправилася вона, бажаючи сказати все правильно,— ми навіть не мали їздити у весільну подорож. Я мала б піти просто з весілля, щойно дізналася, що ти видалив дзвінки від Страйка.
Вона хотіла глянути на годинник — чи не час уже таксі приїхати? — але боялася відвести очі від чоловіка. Щось у виразі обличчя Метью нагадувало змію, яка визирає з-поміж каміння.
— Яким, гадаєш, твоє життя видається в очах інших людей? — тихо спитав він.
— Про що ти?
— Ти втекла з університету. Тепер тікаєш від нас. Ти навіть від своєї психотерапевтки втекла. Ти просто безвідповідальна, та й годі! Ти не втекла тільки зі своєї ідіотської роботи, де тебе мало не вбили, та ще й виганяли. Він тебе взяв назад тільки тому, що мріє залізти тобі в труси. І ще, мабуть, більше нікого не знайшов за такий дріб’язок.
Робін здалося, ніби він її ударив. Вона задихнулася, заговорила слабким голосом.
— Дякую, Метте,— промовила вона, рушаючи до дверей.— Дякую, що тепер мені так легко.
Але Метью кинувся їй навперейми.
— То була тимчасова робота. Але він звернув на тебе увагу, тож ти собі вигадала кар’єру, хоча це в біса останнє, що тобі можна робити, з твоєю історією...
У Робін просилися сльози на очі, але вона не хотіла здаватися.
— Я мріяла працювати в поліції багато років...
— Та не мріяла ти! — підняв її на кпини Метью.— Коли таке було, щоб ти...
— Я і до тебе мала життя! — закричала Робін.— Я мала життя вдома, де казала речі, яких ти й не чув! Я тобі не казала, Метью, бо ти б посміявся, точно як мої бовдури-брати! Я пішла на психологію, бо сподівалася, що далі зможу потрапити у криміналістику...
— Ти мені такого не казала, ти просто шукаєш виправдань...
— Я тобі не казала, бо знала, що ти піднімеш мене на кпини...
— Верзеш дурню...
— Не верзу! — закричала Робін.— Я кажу тобі правду, оце і є правда, а ти тільки доводиш мою правоту, бо не віриш мені! Ти зрадів, коли я пішла з універу...
— Що ти в біса верзеш?
— «Не поспішай повертатися», «не треба тобі той диплом»...
— Ой, тепер я винний, що виявив чуйність!
— Тобі це подобалося, подобалося, що я сиділа вдома, визнай! В універі Сара Шедлок, вдома у Мессемі — невдаха-я... Це компенсувало той факт, що я отримувала кращі оцінки, що я вступила саме туди, куди...
— Ой! — невесело загиготів Метью,— ой, це ти отримувала кращі оцінки? Так, я ночами через те не сплю...
— Якби мене не зґвалтували, ми б розійшлися багато років тому!
— Це тебе на терапії навчили? Брехати про своє минуле, шукати своїй брехні підтверджень?
— Мене навчили казати правду! — загорлала Робін, доведена вже до сказу.— Й ось тобі ще правда: перед зґвалтуванням я тебе майже розлюбила! Тебе не цікавили мої справи — моє навчання, мої нові друзі. Ти хотів тільки знати, чи не упадає за мною ще хтось. Але потім ти став таким милим, добрим... ти здавався найбезпечнішим чоловіком на світі, єдиним, кому я могла вірити. І тому я лишилася. Ми не були б разом, якби не те зґвалтування.
Обоє почули, як до будинку під’їхала машина. Робін спробувала обійти Метью і вийти в коридор, але він знову заступив їй шлях.
— Нікуди ти не підеш. Ти так просто не відбудешся. Лишилася тому, що я був безпечний? Та пішла ти. Ти мене кохала.
— Думала, що кохаю,— відповіла Робін,— але більше так не думаю. Геть з дороги. Я йду.