— Гадаю, відповісти на питання містера Страйка важливіше, ніж перейматися думкою твого брата,— з-за спини Страйка сказав лікар.— Ти же знаєш, що можеш не бачитися з Джиммі, якщо не хочеш, Біллі. Ми можемо попросити його дати тобі ще трохи часу тут, щоб ти одужував у спокої.
— Джиммі до тебе приходив туди, де ти був? — спитав Страйк.
Біллі пожував губу.
— Так,— нарешті відповів він,— і сказав там і лишатися, бо знову все зіпсую. Я думав, що на дверях вибухівка,— з нервовим сміхом додав він.— Думав, якщо спробую вийти, то двері вибухнуть. Мабуть, то неправильно? — спитав він, виглядаючи на обличчі Страйка якийсь натяк.— Мені інколи таке лізе в голову, як стає гірше.
— Можеш згадати, як ти вибрався з місця, де тебе тримали?
— Я вирішив, що вибуховий пристрій вимкнули,— відповів Біллі.— Той тип звелів мені тікати, я й побіг.
— Що за тип?
— Який мене там тримав.
— Ти пам’ятаєш, що робив, поки був у полоні? — спитав Страйк.— Як ти проводив час?
Біллі похитав головою.
— А пам’ятаєш,— спитав Страйк,— щоб щось вирізьблював на дереві?
В очах Біллі постали страх і подив. Тоді він засміявся.
— Ви все знаєте,— сказав він і підняв перев’язану ліву руку.— Ніж зіскочив, та й просто в мене.
Психіатр-чоловік послужливо додав:
— Біллі привезли до нас із правцем. Він мав на руці великий поріз, почалася інфекція.
— Що ти вирізьбив, Біллі?
— Тож я це таки дійсно зробив? Вирізьбив там на дверях білого коня? Бо потім я не знав, чи то було насправді.
— Так, ти це зробив,— підтвердив Страйк.— Я потім бачив ті двері. Дуже майстерна робота.
— Авжеж,— відповів Біллі,— я ж раніше... ну, трохи той-во. Різьбив. Для батька.
— На чому ти різьбив коня?
— На підвісках,— відповів Біллі, здивувавши Страйка.— На таких маленьких дерев’яних кружечках на шкіряних шнурках. Для туристів. Їх продавали у крамниці у Вонтеджі.
— Біллі,— сказав Страйк,— ти пам’ятаєш, як саме опинився у тій ванній? Ти туди прийшов до когось, тебе привели?
Очі Біллі знову блукали рожевими стінами, між бровами з’явилася глибока складка. Він думав.
— Я шукав чоловіка на прізвище Віннер... ні...
— Вінн? Ґерайнт Вінн?
— Так,— відповів Біллі, приголомшено дивлячись на Страйка.— Ви все знаєте. Звідки ви все знаєте?
— Я тебе шукав,— пояснив Страйк.— Навіщо ти шукав Вінна?
— Почув, що Джиммі про нього говорив,— відповів Біллі, знову гризучи ніготь.— Джиммі сказав, що Вінн допоможе дізнатися більше про дитину, яку вбили.
— Вінн збирався допомогти дізнатися більше про вбиту дитину?
— Так,— знервовано відповів Біллі.— Розумієте, я, коли з вами зустрівся, вирішив, що ви — з тих людей, які мене хочуть спіймані і закрити. Вирішив, ви мені влаштували пастку й... у мене таке трапляється, як стане гірше,— безнадійно додав він.— Тож я натомість пішов до Віннера... до Вінна. У Джиммі були записані його адреса й телефон, тож я пішов шукати Вінна. І мене впіймали.
— Впіймали?
— Так, смаглявий такий тип,— пробурмотів Біллі, поглядаючи на психіатриню.— Я його злякався, подумав, що то терорист і хоче мене вбити, але потім він сказав, що працює на уряд. Я й подумав, що уряд хоче замкнути мене в його будинку і заклав вибухівку у вікна й двері... Але я не думаю, що так було насправді. То просто моя уява. Він, мабуть, не хотів, щоб я сидів у нього у ванній. Мабуть, хотів мене здихатися,— додав Біллі з сумною усмішкою.— А я не йшов, бо боявся підірватися.
Він неуважно торкнувся носа, грудей.
— Здається, я вам знову дзвонив, але ви не відповіли.
— Ти дзвонив. Лишив мені повідомлення на автовідповідачі.
— Правда? Так... я думав, ви мене звідти витягнете... вибачте,— сказав Біллі, потираючи очі.— Коли я в такому стані, то сам не знаю, що кою.
— Але ти певний, що бачив, як задушили дитину? — тихо спитав Страйк.
— О так,— без надії звів очі Біллі.— Так, і це завжди зі мною. Я знаю, що бачив це.
— А чи ти не намагався покопати там, де...
— Боже, та ні,— відповів Біллі.— Копати під батьковим будинком? Ні. Я боявся,— слабким голосом додав він.— Не хотів знову бачити... оте. Коли її закопали, то перестали виполювати кропиву й бур’яни. Мені таке снилося, ви не повірите. Ніби вона викопалася з лощовини, така вся зогнила, і дереться до мене у вікно...
Ручки психіатрів дряпали в записниках.
Страйк перейшов до категорії «Речі», виділеної у його власному записнику. Лишилося всього два питання.
— Біллі, а ти не встановлював хреста туди, де закопали тіло?