— Серйозно? — спитав Рафаель.
— Так,— відповіла Робін,— але я не чекаю, що ти мені повіриш після всієї брехні, яку я тобі розповідала в ролі Венеції. Добре,— дістала вона записник із сумочки,— ти казав, що не заперечуєш проти кількох питань?
— Е... так,— відповів він, ніби не знаючи, тішитися чи тривожитися.— Тобто це правда? Ти вчора розірвала свій шлюб?
— Так,— відповіла Робін.— Що тебе так шокує?
— Не знаю,— відповів Рафаель.— Ти на вигляд така... правильна.— Його очі пробіглися її обличчям.— Почасти тим і принадна.
— То я можу ставити свої питання? — поцікавилася Робін, рішучо незворушна.
Рафаель відпив ще пива і мовив:
— Вічно вся в роботі. Чоловіки мимоволі думають, чим би привернути твою увагу.
— Серйозно...
— Добре, добре, питання... тільки спершу зробімо замовлення. Хочеш дім-саму?
— На твій смак,— відповіла Робін, розгортаючи записник.
Замовлення їжі ніби поліпшило настрій Рафаеля.
— Пий ще,— сказав він.
— Мені, власне, взагалі не слід пити,— відповіла Робін, яка насправді більше не торкалася вина після першого ковтка.— Гаразд, я хотіла поговорити про Ебері-стріт.
— Говори,— мовив Рафаель.
— Ти чув, що Кінвара сказала про ключі. Я подумала, що...
— ...ключ міг бути у мене? — спокійно спитав Рафаель.— Угадай, скільки разів я взагалі був у тому будинку.
Робін чекала.
— Один раз,— відповів Рафаель.— Дитиною там не бував. Коли вийшов з... ну, ти знаєш... тато, який до мене туди навіть не приходив, запросив мене поїхати до Чизвелл-гаузу, і я поїхав. Зачесався, вдягнув костюм, проїхав весь шлях до тої пекельної діри, а він навіть не з’явився. Затримався через пізнє голосування чи що. Уяви, як зраділа Кінвара, що я у неї ночую — в тому клятому похмурому домі, про який мені в дитинстві снилися кошмари. Вітаємо вдома, Рафе. Зранку потягом поїхав до Лондона. Цілий тиждень ані звістки від татка, аж тут викликає мене знову, цього разу на Ебері-стріт. Я подумав — сам тепер не прийду. Нащо пішов?
— Не знаю,— відповіла Робін.— Нащо ти пішов?
Рафаель глянув їй просто у вічі.
— Можна до печінок ненавидіти когось і все ж хотіти, щоб він не був до тебе байдужий. І ненавидіти себе за це.
— Так,— тихо відповіла Робін,— можна.
— Тож приперся я на Ебері-стріт, думаючи собі, що можу поговорити з батьком коли не від серця до серця — ти ж його бачила,— то, знаєш, якось по-людськи. Він мені відчиняє двері, каже: «Ага, ось і ти», веде мене до вітальні, а там Генрі Драммонд. Так я зрозумів, що це співбесіда щодо роботи. Драммонд каже, що візьме мене, батько гарчить, щоб я цього разу все не спаскудив, і викидає мене на вулицю. Вперше і востаннє побував там,— мовив Рафаель,— тож не можу сказати, що плекаю теплі спогади.
Він спинився, ніби обмірковуючи щойно сказане, тоді засміявся.
— І звісно, там мій батько вкоротив собі віку. Забув про це.
— Ключа не маєш,— сказала Робін, записуючи.
— Ні. Ключа і запрошення заходити, коли забажаю, я не отримав разом з іншими незапропонованими речами.
— Я хочу спитати дещо, що може здатися тобі недоречним,— сторожко мовила Робін.
— Звучить цікаво,— нахилився вперед Рафаель.
— У тебе ніколи не виникало підозри, що батько має роман на стороні?
— Що? — знову спитав Рафаель, майже комічно здивувавшись.— Ні... але... що?
— Протягом десь останнього року? — провадила Робін.— Уже в шлюбі з Кінварою?
Рафаель ніби не вірив власним вухам.
— Добре,— сказала Робін,— якщо ти не...
— Як вам узагалі спало на думку, що в батька був роман?
— Кінвара постійно була така власниця, так хотіла знати, де саме твій батько, правда ж?
— Правда,— криво посміхнувся Рафаель,— але ж ти знаєш причину. То через тебе.
— Я чула, що Кінвара зривалася за багато місяців до того, як я почала працювати в приймальні. Сказала одній людині, що батько їй зраджує. Всі кажуть, що вона була в страшному стані. Це все трапилося десь тоді ж, коли приспали її кобилу, і вона...
— ...вдарила тата молотком? — він насупився.— О. Я думав, це через те, що вона не хотіла присипляти кобилу. Ну, замолоду тато був той ще бабій. О... а може, він саме тому відіслав мене до Чизвелл-гаузу, а сам лишився в Лондоні? Кінвара однозначно чекала його вдома і страшно розлютилася, коли він в останній момент не зміг приїхати.