Пари.
Дві жертви, розділені двома десятками років, задушена дитина і міністр, що задихнувся; перша похована на землі другого.
Пари.
Страйк задумливо розгорнув чисту сторінку і записав сам для себе:
Францеска — підтвердити історію.
60
...ти просто мусиш надати мені пояснення, чому береш цю справу — цю можливість — так близько до серця.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Наступного ранку газети опублікували офіційну заяву щодо Джаспера Чизвелла, слова для якої дібрали дуже ретельно. Разом з іншими представниками британської громадськості Страйк довідався за сніданком, що, згідно з висновками владних органів, у передчасній кончині міністра культури не задіяні іноземні агенти чи терористичні організації, однак подальші обставини ще потребують з’ясування.
В інтернеті на новину про відсутність новин зреагували слабко. Поштові скриньки в районах, звідки походили переможці Олімпійських ігор, досі фарбували золотою барвою, а громадськість ніжилася у прощальних промінчиках тріумфальних змагань; нерозтрачений ентузіазм до всього, пов’язаного зі спортом, тепер звернувся на прийдешні Параолімпійські ігри. Смерть Чизвелла громадська думка уже відклала вбік, як незбагненне самогубство багатого торі.
Бажаючи знати, чи офіційна заява означає, що поліційне розслідування добігає кінця, Страйк подзвонив Вордлу і спитав.
На жаль, поліціянт знав не більше за самого Страйка. Вордл дещо роздратовано додав, що за три тижні не мав жодного вихідного, що нагляд за містом, перевантаженим мільйонами нових гостей, складний і трудомісткий (Страйкові годі зрозуміти наскільки) і що він не має змоги винюхувати інформацію з інших питань для Страйка.
— Розумію,— незворушно озвався Страйк.— Просто питаю. Привіт Ейприл від мене.
— О, до речі,— не дав йому повісити слухавку Вордл.— Вона просила спитати в тебе, в яку гру ти там граєшся з Лорелеєю.
— Мушу тебе відпустити, Вордле, ти потрібен країні,— відповів Страйк і поклав слухавку, чуючи буркотливий сміх полісмена.
За відсутності даних від контактів у поліції і не маючи офіційного статусу, який дав би змогу організувати потрібні допити, Страйк тимчасово загруз на ключовій точці розслідування. Відчуття було знайоме, але від того анітрохи не приємніше.
Кілька телефонних дзвінків після сніданку виявило, що Францеска Пулгем, колишня колега і коханка Рафаеля з галереї Драммонда, досі навчається у Флоренції, куди її відіслали подалі під його згубного впливу. Батьки Францески наразі були у відпустці на Шрі-Ланці. Економка Пулгемів, єдина пов’язана з родиною особа, до якої достукався Страйк, рішуче відмовилася давати йому номери будь-кого з них. З її реакції Страйк виснував, що Пулгеми — то, мабуть, такі люди, які негайно кинуться до адвокатів на саму думку, що їм додому телефонує приватний детектив.
Вичерпавши всі підходи до Пулгемів на відпочинку, Страйк залишив повідомлення з увічливим проханням про розмову на автовідповідачі Ґерайнта Вінна (вже четверте), але день добігав кінця, а Вінн не передзвонював. Страйк не міг його винуватити. Він сумнівався, що сам був би дуже помічним, опинившись на місці Вінна.
Страйк ще не казав Робін про свою нову теорію щодо справи. Робін працювала на Гарлі-стріт — стежила за Доком Жуаном,— але в середу подзвонила в офіс і повідомила довгоочікувану новину: вона домовилася про бесіду з Тіґан Бутчер у суботу на іподромі Ньюбері.
— Чудово! — вигукнув Страйк, який зрадів перспективі активної діяльності, і вийшов до приймальні, де відкрив на комп’ютері Робін гугл-мапи.— Так, гадаю, нам слід планувати поїздку з ночівлею. Поговоримо з Тіган, а як стемніє, поїдемо до Стеда-котеджу.
— Корморане, ти серйозно думаєш це зробити? — спитала Робін.— Дійсно хочеш піти й розкопати ту лощовину?
— Звучить аж якось казково,— невиразно мовив Страйк, роздивляючись на моніторі бічні дороги.— Слухай, я не думаю, що там щось є. Власне, відучора я в цьому впевнений.
— А що сталося вчора?
— Мені дещо спало на думку. Розповім, коли побачимося. Слухай, я обіцяв Біллі дізнатися правду про ту задушену дитину. Хіба є надійніший спосіб перевірити, ніж узяти й розкопати? Але якщо тобі від того бридко, можеш лишитися в машині.
— А що Кінвара? Ми ж будемо на її землі.
— Ми навряд чи викопаємо щось корисне. Там усе занедбане. Домовлюся з Барклеєм, щоб зустрівся там з нами поночі, бо з мене копач ніякий. Метью не буде проти, що ти в суботу не ночуватимеш удома?