Мій чоловік Ніл читав рукопис у процесі створення. Його відгуки були безцінні, а ще він підтримував мене в безлічі побутових моментів, але, гадаю, найбільше я вдячна Нілові за те, що він не питав, нащо я взялася за такий великий і складний роман, водночас працюючи над п’єсою і двома сценаріями для кіно. Знаю, що йому і так відома відповідь, але мало хто утримався б від спокуси спитати.
Містер Ґалбрейт і досі не вірить у власне щастя мати фантастичного агента, який на додачу ще й добрий друг. Дякую тобі, Інший Ніле (Блер).
Багато людей допомагало мені дослідити численні місця, які відвідали Страйк і Робін у романі, а також поділилося зі мною знаннями й досвідом. Мої найщиріші подяки:
Саймону Беррі та Стівену Фраю, які запросили мене на чудовий і пам’ятний обід у «Пратті» й показали книгу для запису парі; членкині парламенту Джесс Філіпс, яка дуже допомогла мені, влаштувала тур Палатою громад і Порткалліс-гаузом і разом із Софі Френсис-Кенсфілд, Девідом Дойґом та Ієном Стівенсом відповідала на незліченні питання про життя у Вестмінстері; баронесі Джоанні Шилдс, яка щедро приділила мені свій час, провела до міністерства культури, ЗМІ та спорту, відповіла на всі мої питання і допомогла потрапити до Ланкастер-гаузу; Ракель Блек, яка так страшенно мені допомогла, ще й робила фото, коли в мене сіла батарея; Ієну Чепмену і Джеймсу Йорку, які влаштували мені захопливу екскурсію Ланкастер-гаузом; і Браяну Спанеру за денну мандрівку на Горс-Айл.
Я би пропала без своєї команди підтримки в офісі та вдома. Тож моє величезне спасибі вам, Ді Брукс, Денні Кемерон, Анджела Мілн, Росс Мілн і Кайса Тієнсуу, за сумлінну працю і добрий гумор; і те, і те я глибоко ціную.
Ми знайомі вже шістнадцять років, тож, сподіваюся, Фіона Шепкотт знає, як багато вона значить для мене. Дякую тобі, Фі, за все, що ти робиш.
Мій друг Девід Гудвін був невичерпним джерелом натхнення, і без нього ця книжка не стала б такою, якою є.
А от «QSC» тільки відволікали.
Дякую Маркові Гатчинсону, Ребеці Солт і Нікі Стоунгілл за те, що не дали за цей рік розвалитися всьому, а надто — не дали розвалитися мені.
Й останнє, мабуть, найважливіше: дякую моїм дітям, Джессиці, Девіду і Кензі, що витримують мене. Коли мама — письменниця, це нелегка доля, але в справжньому світі без вас і тата не варто було б жити.