— Ну, ще є ця історія з Мо Фарою...
— З Мо Фарою? — щиро здивувалася Робін.
— Ти не знала? — спитав сер Кевін.— Боже. О Боже...
Робін почула кроки, а тоді у слухавку знову заговорила жінка — спершу притишено, тоді чітко.
— Дай я з нею поговорю... Кевіне, віддай телефон... Слухай, Делло, Кевін страшенно засмучений через усі ці речі. Він так і думав, що ти нічого не знаєш, і виявився правий. Люди не хочуть тебе турбувати,— сказала вона, і з тону було зрозуміло, що жінка вважає таку запобігливість недоречною,— але суть справи в тому... ні, Кевіне, вона мусить знати!.. Ґерайнт надавав обіцянок, яких не може виконати. Дітям-інвалідам і їхнім рідним пообіцяли Девіда Бекхема, Мо Фару і ще не знаю кого. Це все вийде назовні, Делло, бо Комісія з благодійних організацій вже звернула увагу, а я не хочу, щоб ім’я Кевіна поливали брудом. Він людина з совістю і багато зробив. Він уже кілька місяців закликає Ґерайнта навести лад у рахунках, а тепер ще Елспет... ні, Кевіне, ні, я просто кажу їй... словом, справи можуть піти дуже кепсько, Делло. До поліції і преси воно, може, і не дійде, але вибач, я маю думати про здоров’я Кевіна.
— А з Елспет що за історія? — спитала Робін, швидко занотовуючи почуте.
Сер Кевін щось сказав.
— По телефону я про це не говоритиму,— твердо заявила леді Роджерс.— Спитай саму Елспет.
Знову човгання, і знову слухавку взяв сер Кевін. Його голос звучав мало не слізно.
— Делло, ти знаєш, як я тебе поважаю. Мені так шкода, що все так складається.
— Так,— мовила Робін,— ну, доведеться тепер дзвонити Елспет.
— Що ти кажеш?
— Я — подзвоню — Елспет.
— О Боже,— озвався сер Кевін.— Сподіваюся, там нічого поганого.
Робін мало не наважилася спитати номер Елспет, але передумала. Делла напевно його має.
— Шкода, що ви не кажете, що там за історія в Елспет,— мовила вона, тримаючи ручку над записником.
— Я б не хотів,— захникав сер Кевін.— Такі чутки можуть завдати великої шкоди репутації...
Слухавку знову взяла леді Роджерс.
— Нам нічого додати. Вся ця історія дуже важко дається Кевіну, суцільний стрес. Вибач, Делло, але це наше останнє слово. Бувай.
Робін відклала мобільний і роззирнулася — чи ніхто на неї не дивиться? Потім знову взяла телефон і погортала перелік управителів «Рівного ігрового поля». Серед них знайшлася доктор Елспет Кертис-Лейсі, але на сайті фонду її особистого номеру не було, і пошук у довідниках нічого не дав.
Робін подзвонила Страйкові, але її одразу перекинуло на автовідповідач. Почекавши кілька хвилин, вона спробувала ще раз. Те саме. По третій невдалій спробі Робін написала йому повідомлення:
Є нове про ҐВ. Подзвони.
Волога тінь, що лежала на терасі, коли Робін тільки прийшла, невблаганно відповзала. Тепле сонце торкнулося столика Робін, яка сьорбала каву й чекала на дзвінок від Страйка. Нарешті телефон завібрував: повідомлення. Серце тьохнуло,
Робін схопила мобільний — але це був усього-на-всього Метью.
Не хочеш випити з Томом і Сарою після роботи?
Робін втупилася у повідомлення з утомою та острахом. Завтра той благодійний крикет, на який так чекає Метью. Зустріч з Томом і Сарою означає балачки про ту гру. Робін легко уявила їхній квартет у барі: Сара, як завжди, фліртуватиме з Метью, Том чимдалі незграбніше й сердитіше відбиватиметься від кпинів Метью щодо його кривої подачі, а Робін (останнім часом так траплялося дедалі частіше) прикидатиметься зацікавленою і задоволеною — така плата за те, щоб Метью не скандалив, що їй нудно, що вона зверхньо ставиться до компанії чи що вона (таке звучало під час найстрашніших сварок) жалкує, що не випиває зі Страйком замість них. Робін утішила себе думкою про те, що вони принаймні не сидітимуть допізна і Метью не нап’ється, бо він до всіх спортивних подій ставиться дуже серйозно і хотітиме виспатися. Тож вона написала відповідь:
ОК, де?
Після чого знову почала чекати на дзвінок від Страйка.
Минуло сорок хвилин, і Робін почала підозрювати, що Страйк десь у такому місці, звідки не може подзвонити. А отже, виникало питання: чи слід Робін поінформувати Чизвелла про свою знахідку? Страйк вирішить, що це занадто, чи скоріше розсердиться, якщо Робін не дасть Чизвеллу його козир — адже часу обмаль?
Ще трохи внутрішньої суперечки, і Робін набрала номер Іззі. Верхню половину її вікна вона бачила з того місця, де сиділа.
— Іззі, це я, Венеція. Дзвоню, бо не можу цього говорити при Рафаелі. Здається, в мене є дещо на Вінна для твого батька...