Робін, для якої визначення «банкрут» не сходилося з великим будинком в Оксфордширі, кіньми, квартирою у престижному районі Лондона і важким діамантовим кольє, яке вона бачила на шиї Кінвари на світлинах, лишилася незворушною.
— Ти давно була у Чизвелл-гаузі?
— Давно,— відповіла Робін.
— Він розвалюється. Все побите міллю, жалюгідне.
— Точно пам’ятаю тільки один раз, коли була в Чизвелл-гаузі — дорослі тоді говорили про зниклу дівчинку.
— Правда? — здивувався Рафаель.
— Так... не згадаю, як звали. Я сама була мала. Сьюзан? Сьюкі? Щось таке.
— Щось не пригадую,— озвався Рафаель. Його коліна знову торкнулися її.— Скажи, а всі розповідають тобі темні родинні секрети за перші п’ять хвилин знайомства, чи я один такий?
— Тим каже, що я маю співчутливий вигляд,— сказала Робін.— Може, мені слід облишити політику і стати психотерапевтом.
— Мабуть, таки варто,— погодився Рафаель і глянув їй у вічі. Діоптрій ніби зовсім мало. Чого ти вовтузишся з окулярами? Чому б не носити лінзи?
— О, я... мені так просто зручніше,— відповіла Робін, поправила окуляри і почала збирати свої речі.— Знаєш, мені таки треба йти.
Рафаель відкинувся на стільці з журливим усміхом.
— Натяк зрозумілий... він щасливчик, цей твій Тим. Так і перекажи йому від мене.
Робін ніяково засміялася і підвелася, зачепившись об край столу. Вона вийшла з чайної засоромлена і трохи почервоніла.
Ідучи до кабінету Іззі, вона міркувала над поведінкою міністра культури. Вибуховий гнів і параноїдальна балачка цілком личили, на її думку, людині, що опинилася в руках двох шантажистів, але думка Чизвелла про те, що йому міг дзвонити мрець, видавалася невідпорно дивною. За дві зустрічі він не здався Робін людиною, що може вірити у привидів чи кару Божу, проте (подумала Робін) у людях напідпитку проявляються дивні речі... і раптом їй згадався ощир на обличчі Метью, коли вони лаялися з різних кутів вітальні в неділю.
Вона опинилася вже майже поряд з дверима Віннового кабінету, коли зрозуміла, що вони знову прочинені. Робін зазирнула у кімнату. Ніби порожньо. Вона двічі постукала. Немає відповіді.
Менш ніж за п’ять секунд Робін опинилася біля розетки під столом у Ґерайнта. Витягнувши штепсель вентилятора, вона схопила підслуховий пристрій і тільки почала вкидати його в сумку, коли почувся голос Ааміра:
— Що це ви в біса тут робите?
Робін зойкнула, спробувала підвестися, сильно вдарилася головою об стіл і аж охнула від болю. Аамір якраз вставав з крісла, яке було розвернуте спинкою до дверей, і діставав з вух навушники. Вочевидь, він вирішив викроїти трохи часу для себе і послухати айпод.
— Я стукала! — відповіла Робін, потираючи потилицю. З очей струменіли сльози. Жучок був досі у неї в руці, тож вона сховала руку за спину.— Я не думала, що тут хтось є!
— Що,— повторив Аамір, наступаючи на неї,— ви тут робите?
Не встигла вона відповісти, як двері прочинилися на всю ширину. Зайшов Ґерайнт.
Цього ранку не було ні безгубого вишкіру, ні бундючної самозахопленості, ні сороміцьких коментарів щодо Робін на підлозі в його кабінеті. Вінн ніби усох і мав фіолетові тіні під очима
за скельцями окулярів. Він збентежено подивився на Робін, тоді на Ааміра. Той почав пояснювати, що Робін без запрошення зайшла до кабінету, а вона тим часом сховала підслуховий пристрій у сумку.
— Вибачте, вибачте,— заговорила вона, спинаючись на ноги. Робін рясно пітніла, паніка вже лизала краї свідомості, аж тут рятувальним колом блимнула ідея.— Це правда. Я збиралася залишити записку. Я тільки хотіла його позичити.
Чоловіки насупилися, а Робін указала на вентилятор, який від’єднала від розетки.
— Наш поламався. В кабінеті — мов у пічці. Я подумала, що ви не будете проти,— додала вона, звертаючись до Ґерайнта.— Я просто хотіла його взяти на півгодини.— Вона жалісно всміхнулася.— Чесно, я там мало не зомліла.
І вона відтягнула перед сорочки від шкіри — таки дійсно липкої від поту. Погляд Ґерайнта упав їй на груди, похітлива усмішка повернулася.
— Мабуть, не треба так казати, але спека тобі до лиця,— криво вишкірився Вінн, а Робін спромоглася захихотіти.
— Ну-ну, на півгодини ми його можемо позичити, хіба ні? — звернувся він до Ааміра. Той нічого не сказав, тільки стояв прямий, мов швабра, і з неприхованою підозрою дивився на Робін. Ґерайнт обережно взяв вентилятор зі столу і передав Робін. Та розвернулася йти, аж він легенько поплескав її над сідницями.
— Насолоджуйся.
— О, обов’язково,— відповіла Робін, у якої шкіра пішла сиротами.— Дякую, містере Вінн.