Вони все від самого початку розпланували. Виманили Відьмака з дому, знаючи, що я ще зелений і поведуся на їхній обман.
Я не вірив, що Відьмака можна так легко вбити, — не просто так він стільки років Відьмак. Але й не міг чекати, що він повернеться вчасно і встигне мені допомогти. Треба було якимось чином втримати Матінку Малкін у тій ямі.
Мені страшенно була потрібна чия-небудь допомога, я вже навіть думав спуститися в село, але поруч був дехто значно корисніший. Тож я пішов на кухню та сів за стіл.
Я чекав, що мені ось-ось намнуть вуха, тож говорив швидко. Пояснив усе, що сталося, нічого не приховав. Тоді визнав свою провину і попросив мені допомогти.
Я не знаю, на що сподівався. Поки говорив у порожню кімнату, ще ніби нічого — надто сумно й страшно мені було, щоб це встигло мене збентежити. Але тиша тривала й тривала, і я зрозумів, що марную час. Із якого б це дива богарт узявся мені помагати? Що я про нього знав? Може, він тут ув’язнений, прив’язаний Відьмаком до цього дому й саду. Може, як раб, він відчайдушно прагне свободи й навіть радіє з моєї біди.
Я вже збирався відступитися та піти з кухні, коли згадав татові слова — щоразу, коли ми збиралися на місцевий базар, він повторював: «Усе має свою ціну. Головне — запропонувати таку, яка сподобається їм і не дуже зашкодить тобі».
Тож я запропонував богартові угоду…
— Якщо ти зараз мені допоможеш, я цього не забуду, — сказав я. — Коли я стану наступним Відьмаком, то щонеділі даватиму тобі вихідний. Цього дня я сам собі готуватиму, щоб ти відпочивав у своє задоволення.
Раптом щось під столом торкнулося моїх ніг. Кухнею прокотилося тихе муркотіння, і великий рудий кіт вийшов з-під столу та повів мене до дверей.
Здоровий ґлузд нашіптував, що кіт увесь час мусив бути там, під столом. Але я точно знав, що ні. Тож я пішов слідом за котом — у коридор, а потім нагору сходами, де він зупинився перед зачиненими дверима бібліотеки. Там він потерся спиною об двері — так інші коти люблять тертися об ніжки стола. Двері повільно прочинилися. У кімнаті було безліч полиць із акуратно розставленими рядами книжок — годі прочитати за все життя. Я ступив усередину, уже розмірковуючи, з якої книжки почати, і, коли озирнувся, великого рудого кота за порогом вже не було.
Кожна книжка була акуратно підписана, багато — латиною, але досить було й грецькою. Сама кімната була доглянута й чиста не менше за кухню, жодної тобі павутини чи пороху.
Я пройшовся вздовж першого ряду, аж щось привернуло мою увагу. При вікні стояли три дуже довгі полиці, заставлені шкіряними записниками з датами на обкладинці. Схоже, кожен записник охоплював період у п’ять років, тож я знайшов останній у цьому ряду та обережно розгорнув.
Почерк Відьмака я впізнав відразу. Прогорнув кілька сторінок і зрозумів: це його щоденник. Тут він записував кожне нове завдання, час, витрачений на дорогу, та оплату. Але найважливіше — він докладно розписував, що робив із кожним богартом, привидом чи відьмою.
Я повернув записник на полицю та роздивився решту щоденників. Вони починалися сотні років тому назад і сягали майже сьогодення. Або Відьмак значно старший, ніж здається, або попередні щоденники писали інші Відьмаки, покоління за поколінням. Мені спало на думку: навіть якщо Еліс не помиляється й Відьмак не вернеться, я міг би навчитися всього, що треба, просто з цих щоденників. Ба більше, десь серед цих тисячі сторінок можуть бути зараз потрібні мені знання.
Але як їх знайти? На це піде час, але відьма провела в ямі майже тринадцять років. Десь мусив лишитися запис відтоді, коли Відьмак її ув’язнив. Аж раптом на полиці внизу я знайшов дещо краще.
Там були ще грубші книжки, кожна з різної теми. Одна мала назву «Дракони та змії». І оскільки розставлені вони були за алфавітом, я швидко знайшов те, що мені потрібно.
«Відьми».
У мене руки тремтіли, коли я її відкривав. Книжка була поділена на чотири передбачувані розділи…
Зловмисні. Доброчинні. Незаслужено звинувачені. Несвідомі.
Я швидко розгорнув перший розділ. Там усе знову ж таки було структуроване за алфавітом і розписане акуратним Відьмаковим почерком. Уже за кілька секунд я знайшов сторінку під заголовком «Матінка Малкін».
Усе було ще гірше, ніж я думав. Лихішої відьми, ніж Матінка Малкін, годі собі уявити. Вона перебиралася то в одну місцину, то в іншу, але хай де б жила — усюди ставалося щось жахливе. Найстрашніша історія трапилася на болотах на захід графства.