Так я і зробив, і, коли замовк, Відьмак піднявся та подивився на мене зеленими пронизливими очима.
— Шкода, що я не знав про Ліззі. Коли я вкинув Матінку Малкін у яму, Ліззі поспішно зникла, і я не думав, що їй коли-небудь вистачить духу знову сюди потикнутися. Треба було розказати мені про зустріч із тією дівчиною. Не мав би такої купи клопоту.
Я опустив очі, не витримавши його погляд.
— Що з усього було найгірше? — запитав він.
Спогад став мені перед очима такий чіткий і такий яскравий: як стара відьма схопила мене за ногу та вибиралася з води. Як вона скрикнула, коли вхопилася за кінець Відьмакового костура. Я сказав йому про це, і він протяжно й тяжко зітхнув.
— Вона точно мертва? — запитав він.
Я стенув плечима.
— Уже не дихала. Потім тіло винесло на середину річки, і воно потонуло.
— Ну що тут скажеш — справа це точно кепська, — сказав Відьмак, — і спогад цей залишиться з тобою довіку, але тобі доведеться навчитися з цим жити. Тобі пощастило, що ти взяв із собою найменший мій костур. Зрештою це тебе і врятувало. Він із горобини, а це проти відьом найсильніше дерево. Хоча проти такої старої й могутньої відьми горобина зазвичай безсила, але відьма була в проточній воді. Тож тобі справді пощастило. Але як на нового учня ти непогано впорався. Ти показав відвагу, справжню відвагу, і врятував дитину. Але припустився ще двох серйозних помилок.
Я схилив голову. Значно більше, як на мене, але я не збирався сперечатися.
— Найсерйозніша твоя помилка — ти вбив ту відьму, — вів далі Відьмак. — Її треба було повернути в яму. Матінка Малкін настільки могутня, що її запечатаний дух може вирватися з останків. Таке буває, хоч і вкрай рідко. Але її дух може знову народитися на цей світ, з усіма старими спогадами. Тоді вона прийде за тобою, хлопче, і жадатиме помсти.
— Але це ще роки й роки, так? — запитав я. — Що мені зробить немовля? Спочатку їй доведеться вирости.
— Гірше за все — це може статися раніше, ніж ти гадаєш. Дух може вселитися в чуже тіло. Це називають «одержимість», і тоді всім довкола буде непереливки. Адже ніколи не знаєш, звідки чекати лиха. Відьма може вселитися в тіло дівчини з чарівною усмішкою, яка захопить твоє серце, а потім вкоротить тобі віку. А може зачарувати своєю вродою поважного чоловіка, лицаря чи суддю, щоб вкинути тебе в підземелля, де ти будеш в її владі. Знову ж таки, час буде на її боці. Може, вона дочекається, коли ти лишишся моєї підмоги, сам-один, коли сплине багато років і твоя сила піде на спад, заскриплять суглоби і очі почнуть тебе підводити.
Він помовчав і продовжив:
— Але можливий ще й другий вид одержимості — і в цьому випадку він вірогідніший. Набагато вірогідніший. Розумієш, хлопче, не так просто тримати живу відьму в земляній ямі. Особливо таку могутню, яка все своє довге життя чарувала на крові. У ямі вона ковкала хробаків зі слимаками, а сирість від землі просякала її плоть. І як дерева з часом твердіють та перетворюються на камінь, її тіло поволі стало мінятися. Вона схопилася за горобину, і раптовий шок зупинив її серце, підштовхнув до смерті, ще й проточна вода прискорила її кінчину. І — як і для більшості зловмисних відьом — після смерті її дух запечатався в кістках. Але вона настільки могутня, що підніме й мертве тіло. Бач, хлопче, вона стане тим, що ми звемо «нечистю». Це старе слово, відоме у графстві, ти його точно чув. Як у нечистому волоссі, буває, кишать воші, так і її мертве тіло кишиться тепер нечистим духом. Звиватиметься, наче клубок червів, і поповзе, полізе, потягнеться до вибраної жертви. А замість заклякнути, як скам’яніле дерево, її мертва плоть розлізеться і зім’якне, здатна пролізти в найменшу шпарину. Влізти комусь у вухо або в ніс та опанувати чиєсь тіло.
Є тільки два способи перешкодити такій могутній відьмі повернутися після смерті. Перший — спалити її живцем. Але ніхто не заслуговує на таку смерть. Другий — іще гірший, про нього й думати страшно. Його менше знають, бо поширений був він дуже давно і далеко звідси, за морем. У древніх книжках тих земель написано, що відьма ніколи не вернеться, якщо з’їсти її серце. Обов’язково сирим.
Але якщо ми будемо так чинити, станемо не кращі за відьом, яких убиваємо, — продовжив Відьмак. — Обидва способи варварські. Тож лишається тільки яма. Це також жорстоко, але принаймні ми бережемо невинних, які б у майбутньому від них постраждали. Так чи інакше, хлопче, Матінка Малкін зараз на волі. Звісно, вона ще завдасть нам клопоту, але в цю хвилину ми мало що можемо вдіяти. Доведеться триматися насторожі.