По правді, я не хотів просити допомоги в Еліс. Розумієте, я знав, що Відьмакові це не припало би до душі. Зрештою, то була книжка з його бібліотеки, і він би Еліс і пальцем її торкнутися не дозволив. Але який у мене був вибір? Відколи я повернувся додому, то все частіше згадував Матінку Малкін, із голови вона мені не йшла просто. То було якесь передчуття, інтуїція, але мені здавалося: вона чигає десь недалеко в темряві і щоночі підбирається до мене ближче.
Тож на другий вечір, коли Джек із Еллі полягали спати, я тихо постукав у двері кімнати Еліс. Удень я не міг її попросити — вона вічно мала якусь роботу, а якби Джек чи Еллі часом мене почули, розсердилися би. Особливо Джек із його неприязню до Відьмакової справи. Довелося ще раз постукати, поки Еліс нарешті відчинила. Я боявся, що вона вже спить, але вона ще не перевдяглася до сну, і я не міг не зауважити знову її гостроносих черевиків. На туалетному столику біля дзеркала стояла свічка. Еліс щойно її загасила — від ґноту здіймався тонкий димок.
— Можна мені зайти? — запитав я і підняв свічку над головою, щоб бачити її обличчя. — Хочу щось тебе попросити.
Еліс кивнула мені заходити та зачинила за мною двері.
— Мені треба прочитати одну книжку, але вона латиною. Мама каже, ти можеш допомогти.
— Книжка де? — запитала Еліс.
— У мене в кишені. Вона маленька. Якщо знати латину, за раз можна закінчити.
Еліс тяжко, втомлено зітхнула.
— Ніби в мене мало роботи, — поскаржилася вона. — Що за книжка?
— Про одержимість. Містер Ґреґорі думає, Матінка Малкін може за мною вернутися і захоче в когось вселитися.
— Ну показуй, — вона простягнула руку.
Я поставив свічку на столик біля тої загаслої і витягнув книжечку з кишені. Еліс мовчки прогорнула кілька сторінок.
— Зможеш прочитати? — перепитав я.
— А чому ні? Мене вчила Ліззі, а вона латину знає вздовж і впоперек.
— То допоможеш мені?
Еліс не відповіла, тільки піднесла книжку до обличчя та потягнула носом.
— А ти впевнений, що цій книжці варто вірити? — запитала. — Її священик писав, еге ж, а вони не дуже на такому знаються.
— Містер Ґреґорі каже, це «фундаментальна робота», — заперечив я. — Це значить, що це найкраща книжка на цю тему.
Отепер Еліс на мене зиркнула — і, на мій подив, розсердилася.
— Я знаю, що таке «фундаментальна», — відрізала вона. — Думаєш, я дурна абощо? Та я вже роками вчуся, еге ж, це ти тільки почав. Ліззі мала купу книжок, але їх спалили. Усе пішло за вогнем.
Я буркнув вибачення під ніс, і Еліс усміхнулася.
— Річ у тому, — продовжила вона лагідніше, — що на читання потрібен час. А зараз я надто втомилася. Завтра твоєї мами знов не буде і знову матиму повно клопотів. Твоя невістка обіцяла допомогти, але вона зайнята з дитиною, а самій готувати й прибирати — роботи на цілий день. Але якби ти мені допоміг…
Я не знав, що їй на це відповісти. Я допомагав Джеку, тож і сам не мав багато вільного часу. Біда в тому, що чоловіки не варять їсти і не прибирають у хаті — так було заведено не тільки в нас на фермі. Це так у всьому графстві. Чоловік за будь-якої погоди працює в полі й порається по господарству, а жінка чекає на нього в домі з гарячою стравою на столі. Ми хіба раз на рік допомагали мамі на кухні — мили на Різдво весь посуд як подарунок для мами. Еліс ніби думки мої прочитала, бо усміхнулася ще ширше.
— То ж не складно, правда? — запитала вона. — Якщо жінки годують курей і допомагають збирати врожай, то чого чоловіки не можуть допомогти на кухні? Ти мені тільки посуд помити допоможи, от і все. І кілька сковорідок зранку треба відшкрябати, доки не почну готувати сніданок.
І я погодився. А що мені залишалося? Я тільки сподівався, що Джек не застане мене за цим заняттям. Він би не зрозумів.
На другий день я прокинувся іще раніше, ніж зазвичай, і встиг відшкребти сковорідки ще до того, як Джек спустився на кухню. Тоді забарився зі сніданком і їв собі помалу, що для мене зовсім незвично, — Джек усе зиркав на мене з підозрою. Щойно він пішов у поле, я перемив увесь посуд швидко, як тільки міг, та виставив сушитися. Можна було здогадатися, що Джек не витримає й вернеться за мною з полів, — він ніколи не славився терпінням.
Він зайшов у двір із криками та прокльонами і аж скривився недовірливо, побачивши крізь вікно, як я пораюся на кухні. Тоді сплюнув на землю, зайшов у дім і різко прочинив кухонні двері.
— Коли надумаєшся, — сказав уїдливо, — тебе чекає чоловіча робота. І почни із загонів для свиней — перевір і поремонтуй, де треба. Завтра приїде Рило. Треба зарізати п’ять свиней, ще бракувало ганятися за ними по всьому подвір’ю.