У свиней сьогодні видався дуже поганий день. П’ять їхніх товаришок зарізали, запах крові та верески добряче їх налякали. Тож вони, м’яко кажучи, були не в гуморі, і я би нікому не радив заходити до них в загін. Бо великі волохаті свині їдять усе — абсолютно все. І вже скоро Матінка Малкін зайшлася криком і довго, довго, довго кричала.
— Що ж. Так, мабуть, не гірше за вогонь, — зауважила Еліс, коли крики нарешті стихли.
На її обличчі було очевидне полегшення. Я почувався так само. Ми обоє раділи, що все закінчилося. Одначе я так втомився, що тільки стенув плечима без жодної думки про це. Я озирнувся — позаду стояла Еллі. І мені не сподобався вираз її обличчя.
Еллі була налякана. Ні — нажахана. Вона дивилася на нас із Еліс, ніби повірити не могла, що ми на таке здатні. Ніби вперше по-справжньому мене бачила. Ніби нарешті усвідомила, що я таке.
І я тоді також зрозумів. Уперше я насправді відчув себе учнем Відьмака. Я бачив, як при нашому виді люди переходять на інший бік вулиці. Як дрижать або хрестяться, коли ми проходимо їхнім селом. Я просто ніколи раніше не сприймав це на свій рахунок. Мені здавалося: це не мене — це Відьмака вони так цураються. Але більше я не міг заплющувати очі на правду. Це відбувалося саме зі мною, у моєму рідному домі.
Я раніше не знав, що буває така самотність.
Розділ 14
Відьмакова порада
Як виявилося, страшного лиха не сталося. Джек був живий. Я не дуже хотів розпитувати, щоб зайвий раз не нагадувати, як Рило-різник, щойно тільки почав шкребти з Джеком п’яту свиню, ураз ошалів і кинувся на нього з ножем.
Кров у Джека на обличчі була свиняча. Різник вдарив його палицею по голові, Джек знепритомнів, а різник пішов у дім і забрав дитину. Так він збирався виманити мене зі сховку, підманити ближче й зарізати.
Звісно, це я неправильно зараз розповідаю. Адже різник тут ні до чого. У нього вселилася Матінка Малкін і скористалася його сильним тілом. За кілька годин він опритомнів та поїхав додому, потираючи побитий живіт. Схоже, він нічого не пам’ятав, а ми не збиралися йому розповідати.
Тієї ночі ніхто в домі не спав. Еллі розпалила в каміні високе багаття та цілу ніч просиділа на кухні, не випускаючи дитину з виду. Джек ніби приліг нагорі, але постійно прокидався та вибігав на двір — його нудило після удару.
Десь за годину перед світанком повернулася мама, також не дуже весела, ніби в неї щось сталося.
Я допоміг їй занести речі в будинок.
— Мамо, із тобою все гаразд? — запитав я. — Ти ніби втомлена.
— Не звертай на мене уваги. А у вас що тут сталося? По очах бачу, точно сталося.
— Це довга історія, — зітхнув я. — Ходи перше всередину.
Ми зайшли на кухню, і Еллі так зраділа матері, що розридалася від полегшення, а за нею вплач припустилося немовля. На цей гармидер спустився Джек, і всі почали розказувати все й відразу, хоча я швидко махнув рукою — Джек знову взявся скандалити.
Правда, мама швидко закрила йому рота.
— Не підвищуй голос, Джеку, — сказала вона. — Це поки що мій дім, і я не терпітиму в ньому крику.
Йому страшенно не сподобалося, що його так при Еллі відчитали, але він не посмів сперечатися.
Тоді мама кожного по черзі змусила розказати, що трапилося, і почала саме з Джека. Мене вона залишила наостанок, і, коли надійшла моя черга, відправила Еллі з Джеком нагору, щоб ми поговорили наодинці. Сама вона, правда, переважно мовчала. Вислухала мене тихо й так само тихо взяла за руку.
А потім нарешті піднялася в кімнату до Еліс і довго там із нею про щось говорила наодинці.
Щойно тільки зайнялося на день, як прийшов Відьмак. Не знаю чому, але я на нього чекав. Він став за брамою, спершись на костур, і я вийшов до нього та ще раз повторив свою розповідь. Коли я замовк, він похитав головою.
— Я відчув щось недобре, та не встиг вчасно прийти. Але ти добре впорався. Проявив ініціативу, пригадав дещо з уроків. Коли все інше підводить, завжди можна покластися на сіль і залізо.
— Як думаєте, треба було дозволити Еліс спалити Матінку Малкін?
Це мене мучило.
Він зітхнув та почухав бороду.
— Я вже тобі казав, палити відьом жорстоко, я таке не підтримую.
— Мабуть, доведеться-таки ще раз зустрітися з Матінкою Малкін, — зітхнув я.