Повернувшись до мене, він різко сказав:
— Ви приїхали сюди, у -ширське графство, навчатися торгівлі?
— Так.
— Ви вже визначились остаточно? Відповідайте мені негайно!
— Так!
— Я не зобов’язаний вам допомагати, але, якщо ви мені підійдете, то в мене є вільне місце. Візьму вас із випробувальним терміном. Що ви можете робити? Чи знаєте щось, окрім нікому не потрібних дурниць, якими вас напхали в коледжі — грецької, латини тощо?
— Я вивчав математику.
— Нісенітниці! Сумніваюся, що вас справді чогось навчили!
— Можу читати й писати французькою та німецькою.
— Гм! — хвилину він розмірковував, тоді відчинив ящик стола коло себе, витягнув звідти листа і подав мені.
— Ви можете це прочитати? — запитав.
Це був діловий лист німецькою; я його переклав; не можу сказати, чи містер Крімсворт залишився задоволений — вираз його обличчя не змінився.
— Добре, — проказав він після паузи, — що ви ознайомлені хоч з чимось корисним; з чимось, що дасть вам змогу заробляти на життя. Оскільки ви знаєте французьку та німецьку, візьму вас другим клерком, щоб вести нашу ділову кореспонденцію із закордоном. Призначу вам хорошу платню — 90 фунтів на рік — і ось що, — продовжував він, підвищуючи голос, — послухайте раз і назавжди те, що хочу сказати про наші родинні зв’язки та всю цю дурню! Я не бажаю нічого про це чути; мені нема до цього діла! Я нічого вам не подарую лише на тій підставі, що ви мій брат; якщо ж побачу, що ви нетямущий, недбалий, розпусний, бездіяльний чи маєте недоліки, що йдуть урозріз з інтересами мого дому, то звільню вас так само, як звільнив би будь-якого іншого службовця. Дев’яносто фунтів на рік — прекрасна зарплата, тому очікую, що ви цінуватимете ці гроші й пам’ятатимете про те, що будь-яка діяльність у моїй справі оцінюється лише з погляду практичної доцільності — всі звички, почуття та думки мають бути підпорядковані їй. Ви мене зрозуміли?
— Частково, — відповів я. — Думаю, ви хотіли сказати, що я отримуватиму гроші лише за роботу; мені не слід очікувати милості від вас, і я не повинен розраховувати на вашу допомогу, крім того, що зароблю сам; це мені чудово підходить, і на цих умовах я погоджуюся бути вашим службовцем.
Повернувшись, я попростував до вікна; цього разу не глянув ув його обличчя, аби побачити реакцію. Цього так і не дізнався, але мені було байдуже.
Після кількахвилинного мовчання він знову почав:
— Можливо, ви розраховуєте жити в Крімсворт Холі та їздити зі мною на роботу в екіпажі. Але хочу довести до вашого відома, що це було б украй незручно для мене. Адже інколи мені потрібне вільне місце в екіпажі для гостя, якого я з ділових міркувань захочу розмістити на день-два у своєму маєтку. Тому вам слід пошукати квартиру в N.
Відійшовши від вікна, я знову наблизився до каміна.
— Звісно ж, я шукатиму житло в N., — відповів я. — Мене також не влаштовує проживання в Крімсворт Холі.
Сказав це спокійно. Я завжди говорю спокійно. Однак очі містера Крімсворта зблиснули гнівом. І він узяв реванш дивним способом. Повернувшись до мене, сказав грубо:
— Думаю, що ви бідні; як маєте намір жити, допоки не отримаєте квартальну платню?
— Якось впораюся, — пробурмотів я.
— То як ви збираєтеся жити? — повторив він уже голосніше.
— Як зможу, містере Крімсворте.
— Залізете в борги з ризиком для себе — ось як, — продовжив він. — Звідкіля мені знати — можливо, у вас аристократичні замашки; але якими б не були ваші звички, облиште їх; нічого такого я тут не потерплю і ніколи не дам вам зайвого шилінга, яких би боргів ви не наробили — пам’ятайте про це!
— Так, містере Крімсворте; ви переконаєтеся, що в мене чудова пам’ять.
Я більше нічого не додав. Не думаю, що то був сприятливий час для довгих розмов. Інстинктивно відчував, що безумством було б часто давати вихід своїм почуттям перед такою людиною, як Едвард. І сказав собі: «Я підставлю чашу терпіння під це невпинне капання, і вона постійно стоятиме там доти, поки не переповниться; тим часом повинен набратися витримки. Поки що беззаперечними є дві реальності. Я здатний виконувати роботу, яку доручив мені містер Крімсворт; я можу сумлінно заробляти собі на хліб, і цієї платні достатньо, щоб прожити. І якщо мій брат вирішив грати переді мною роль пихатого й суворого хазяїна, то це його провина, а не моя, і чи повинні його несправедливість та недоброзичливість одразу відвернути мене від дороги, яку я собі обрав? Адже я щойно ступив на цей шлях і стою лише на його початку — досягнення кінцевого пункту має забезпечити мені успіх».