Поки я отак розмірковував, містер Крімсворт подзвонив. Його перший клерк тепер знов увійшов.
— Містере Стейтоне, — сказав мій брат, — покажіть містерові Вільяму листи від «братів Фосс» і дайте йому копії відповідей англійською; він їх перекладе.
Містер Стейтон, чолов’яга років тридцяти п’яти, з обличчям водночас лукавим і отупілим, поспішив виконати його наказ: розклав листи на столі, за який я відразу ж усівсь і зайнявся перекладом відповідей з англійської німецькою. Робив це з великим задоволенням — бо ж заробляв собі на життя; і це задоволення не отруїла присутність роботодавця, котрий певний час стояв, спостерігаючи за тим, як я працюю. Думаю, він намагався розкусити мій характер, але я почувався так упевнено під його пильним оком, ніби на мені був шолом зі спущеним забралом; чи, радше, я демонстрував самовладання з тією ж упевненістю, з якою показував би неосвіченій людині листа, написаного грецькою мовою; той бачитиме рядки та домислюватиме характери, але нічого з того не второпає; моя сутність — не його сутність, і прояви її для нього — як слова іноземної мови. Спантеличений, він різко повернувсь і полишив контору; того дня він повертався лише двічі; кожного разу змішував собі бренді з водою і випивав напій; його складові він діставав з буфету, що стояв збоку від каміна. Поглянувши на мої переклади — він міг читати і французькою, і англійською — знову мовчки вийшов.
Глава IIІ
Я був вірним, пунктуальним і старанним другим клерком у Едварда. Усе, що він мені доручав, намагався виконувати добре. Містер Крімсворт ревно шукав недоліки, але не знаходив жодного; він змусив Тімоті Стейтона, свого головного й улюбленого клерка, наглядати за мною. Тіма спіткала невдача, бо я був не менш акуратним, аніж він, але кмітливішим. Містер Крімсворт розпитувавсь, як я живу і чи не вліз у борги — але ні, я розраховувався з хазяйкою вчасно. Винайняв невеличке помешкання, за яке примудрявся платити зі своїх крихітних заощаджень — накопичених ще в Ітоні кишенькових грошей; оскільки просити грошову допомогу мені завжди було неприємно, то рано навчивсь економити, відмовляючи собі в усьому й старанно розподіляючи місячне утримання, аби уникнути небезпеки просити додаткових грошей. Пам’ятаю, багато хто тоді вважав мене скнарою, але я втішав себе тим, що краще нехай мене не зрозуміють тепер, аніж знехтують мною згодом. Цього разу мене було сповна винагороджено; я вже і раніше отримував подібне «задоволення»: при розставанні з розгніваними дядечками один з них кинув мені на стіл п’ятифунтову банкноту, яку я там і залишив — заявивши, що всі мої дорожні витрати вже оплачені. Містер Крімсворт уповноважив Тіма дізнатися, чи не має моя хазяйка якихось скарг стосовно моєї поведінки. Та відповіла, що в неї склалося враження, ніби я дуже релігійна людина, і запитала Тіма, чи, на його думку, не маю наміру колись присвятити себе служінню церкві; бо, як висловилася вона, в неї вже мешкали пожильці — вікарії, але їм було далеко до моїх урівноваженості та спокою. Тім сам був «релігійною людиною»; він належав до церкви «Об’єднаних методистів», що не заважало йому бути водночас і закоренілим негідником; тому, наслухавшись про моє благочестя, він пішов від хазяйки геть спантеличений. Розповівши про все почуте містерові Крімсворту — джентльмену, котрий сам не вчащав до церкви і поклонявся зовсім не богові, а радше мамоні — той використав здобуту інформацію як зброю, щоб вивести мене з рівноваги. Він розпочав із завуальованих кепкувань, котрі я спочатку не розумів, аж поки моя квартирна хазяйка не передала мені розмову з містером Стейтоном; це розплющило мені очі й тепер я приходив у контору вже підготовленим; мені вдавалося відбивати саркастично-богохульні випади, прикриваючись щитом непробивної байдужості. Невдовзі братові набридло цілитись у статую; проте стріл своїх він не викинув, а заховав їх у сагайдак.
За весь час моєї служби я лише раз отримав запрошення в Крімсворт Хол. Це була велика вечірка з нагоди дня народження хазяїна; він звик запрошувати своїх клерків на подібні святкування і тому ніяк не міг оминути мене; однак мною старанно нехтували. Місіс Крімсворт, елегантно одягнена в атлас і мереживо, сяючи молодістю та здоров’ям, удостоїла мене лише побіжним кивком; ясна річ, що сам Крімсворт зі мною навіть не заговорив; мене не познайомили зі жодною з юних леді, котрі, огорнені сріблястими хмарками білого серпанку та мусліну, сиділи рядком на протилежному боці довгої та великої кімнати; фактично я був ретельно ізольований від усіх і міг лише спостерігати за сяючими хмарками навпроти; втомившись від блиску, почав вивчати малюнок на килимі. Містер Крімсворт, стоячи перед каміном та опершись плечем на його мармурову полицю, оточений групкою гарненьких дівчат, з якими весело розмовляв, — містер Крімсворт з висоти свого становища нарешті поглянув на мене. Вигляд у мене був стомлений та самотній, і тримався я радше як полишений усіма учитель чи гувернер; брат мій залишився задоволений.