— Перший Візерис хотів, щоб його престол успадкувала саме донька Раеніра — ти ж цього не заперечиш? Та коли король лежав при смерті, Регіментар його Королегвардії вирішив інакше.
«Пан Крістон Колій.» Крістон-Коронувач змусив брата піти проти сестри і розколов Королегвардію, спричинивши жахливу війну, названу співцями «Танком Драконів». Дехто вважає, що він діяв з честолюбства, бо принц Аегон легше корився сторонньому впливові, ніж його вольова старша сестра. Інші приписують йому шляхетніші спонуки — твердять, буцімто він захищав старовинні андальські звичаї. Кількоро людей шепотіло, ніби пан Крістон був коханцем принцеси Раеніри, перш ніж одягнув біле корзно, а відтак забажав помститися жінці, яка його відцуралася.
— Коронувач накликав на Семицарство тяжкі знегоди, — мовив пан Арис, — і тяжку ціну заплатив за скоєне, але…
— …але може так статися, що Седмиця надіслала тебе на землю, щоб один білий лицар виправив те, що зіпсував інший. Ти ж відаєш, що мій батько повертається до Водограйних Садів, беручи з собою Мирцелу?
— Так. Щоб захистити від тих, хто бажає їй зла.
— Ні. Щоб забрати якнайдалі від тих, хто бажає їй корони. Князь Оберин Гаспид сам би поклав їй корону на голову, якби був живий. Але моєму батькові бракує мужності. — Вона зіп’ялася на ноги. — Ти кажеш, що любиш дівчинку так, наче вона тобі кревна донька. Ти б дозволив позбавити рідну доньку всіх її законних прав та зачинити у в’язниці?
— Водограйні Сади — не в’язниця, — мляво заперечив Арис.
— Чого б це? Бо там є гарненькі ставки під розлогими деревами? Щойно дівчинка опиниться там, їй вже не дозволять нікуди виїхати. Так само і тобі — про це подбає Гота. А ти його не знаєш так, як знаю я. Він страшний і нестримний, коли його розбурхати.
Пан Арис насупився. Дебелий норвоський сотник з помережаним рубцями обличчям завжди викликав у нього моторошний острах. «Кажуть, він навіть спить з отією величезною сокирою.»
— То чого ж ти від мене хочеш?
— Того самого, про що ти складав обітниці. Захистити Мирцелу, хоча б за ціну свого життя. Захистити її особу… та її спадкові права. Покласти їй на голову королівського вінця.
— Але я присягав престолові!
— Коли на ньому сидів Джофрі, не Томен.
— Хай так, але Томен — добросердий хлопчина. З нього буде кращий король, ніж Джофрі.
— Не кращий, ніж Мирцела. Вона теж любить його і не дозволить скривдити, цього я конче певна. Йому за правом належить Штормолам, бо князь Ренлі спадкоємця не лишив, а князя Станіса позбавлено статків і титулів. З часом до нього через паніматку перейде і Кастерлі-на-Скелі. Томен стане одним із наймогутніших князів у державі… а на Залізному Престолі сидітиме законна королева Мирцела.
— Законна… не знаю…
— Зате знаю я. — Коли вона підвелася, довга чорна плутанина кучерявого волосся впала їй нижче крижів. — Аегон Дракон створив Королегвардію та її обітниці, але що один король ухвалив, те інший може змінити чи скасувати. Королегвардія колись служила довіку, але Джофрі звільнив з неї пана Барістана, щоб дати біле корзно своєму собаці. Мирцела бажає тобі щастя, та й до мене ставиться приязно. Вона дасть нам дозвіл одружитися, коли ми попросимо.
Аріана охопила його руками і прихилилася обличчям до грудей. Маківка голови опинилася просто під підборіддям.
— І тоді ти матимеш і мене, і своє біле корзно, якщо така твоя мрія.
«Вона дере мене на шматки.»
— Ти знаєш, що так, але…
— Я велика князівна дорнійська, — мовила вона своїм низьким звабливим голосом, — і вам, лицарю, не личить змушувати мене благати.
Пан Арис ловив носом пахощі з її волосся, чув, як її серце стукотить проти його грудей, до яких вона притискалася. Його тіло відгукувалося на близькість, і він знав, що вона помітила. Та коли Арис поклав їй руки на плечі, то усвідомив, що вона тремтить.
— Аріано? Моя люба панно? Що трапилося, кохана?
— То мій лицар не здогадається сам? Я налякана. Ти кличеш мене коханою, а в проханні відмовляєш, і саме тоді, коли я маю в тобі найвідчайдушнішу потребу. Невже то такий страшний гріх — прагнути, щоб тебе захистив твій лицар?
Він ніколи ще не чув у її голосі такої зневіри та відчаю.
— Не гріх, — відповів він, — але ж ти маєш варту твого батька, вона збереже твій спокій, лише…
— Я боюся варти мого батька. — Раптом голос її пролунав молодше від Мирцели. — Бо саме варта мого батька спіймала і забила в кайдани моїх милих сестричок.
— Вони не в кайданах. Я чув, вони мають усі вигоди й розкоші.