— А чи була з ним дівчина?
— Дві дівчини, — негайно відповів гість.
— Дві?!
«Невже друга — то Ар’я?»
— Ну таке, — додав чоловічок, — я тих кралечок сам не бачив, брехати не буду. Але перевозу він питав на трьох.
— Перевозу куди?
— Скільки пригадую, на той берег моря.
— А чи не пригадаєте, як він виглядав?
— Та дурень як дурень. — Він схопив зі столу монету, що почала сповільнюватися, і вона зникла у його руках. — Наляканий дурень.
— Наляканий чим?
Чоловік знизав плечима.
— Він сам не казав, та Спритний Дик має нюх на запах страху. Приходив сюди мало не щовечора, пригощав жеглярів оковитою, жартами сипав, пісеньок співав. Та як припхалися сюди добродії з мисливцем на цицьках, то дурень одразу збілів з лиця, наче молоко, і сидів мовчки, поки ті не пішли. — Дик присунув ослона ближче. — Тарлі наказав воякам нишпорити портом, оглядати кожен корабель, що входить чи виходить. Кому треба оленя — той іде до лісу, а кому треба корабель — той іде до пришибів. Але ваш дурень до пришибів ходити не смів. І я запропонував йому поміч.
— Яку саме?
— Таку, що коштує більше за срібного оленя.
— Розкажіть — матимете ще одного.
— Ану покажіть, чи він у вас є, — відповів чоловічок. Брієнна поклала на барило ще одного оленя, а він крутнув його, посміхнувся, підхопив у жменю. — Хто не може піти до кораблів, тому треба, щоб кораблі прийшли до нього. Я сказав, що знаю місце, де таке трапляється. Добре приховане місце.
Брієнниними руками побігли сироти.
— Там, де до берега пристають перемитники. Таємна затока. Ви послали дурня до пачкарів.
— Разом із його двома дівчатками! — реготнув він. — От лишень справи тут такі… місце, куди я його послав, останнім часом кораблів не бачило. Років так зо тридцять.
Він почухав носа і запитав:
— А вам до того дурня що?
— Ті двоє дівчат — мої сестри.
— Отакої? Бідолашні дівчатка. Я колись теж мав сестру. Кощаве дівчисько з гострими колінками. А потім вона відростила цицьки і нагуляла собі між ніг лицарського сина. Востаннє я її бачив у Король-Березі — вона там собі на хліб заробляла, падаючи на спину.
— Куди ви їх послали?
Дик знову знизав плечима.
— Та я вже й не пригадаю.
— Куди?
Брієнна ляснула по столі ще одним срібним оленем. Але Дик штовхнув його пальцем назад.
— Туди дороги навіть олень не знайде… хіба що дракон.
Брієнна відчула, що сріблом більше нічого з нього не добуде. «Золотом… чи добуду, а чи й ні. Певніше було б залізом.» Брієнна торкнулася кинджала, тоді знову полізла до гаманця, видобула золотого дракона і поклала на барило.
— Куди саме?
Сіромаха вхопив монету і спробував її на зуб.
— Оце смакота! Зразу рідна Гостроклішня пригадалася. Там на півночі гори та болота, край дикий, непоказний, але я там уродився і виріс. Дик Крабб — отаке маю ім’я. Хоча люди кличуть Спритним Диком.
Власного імені Брієнна у відповідь не назвала.
— Де саме на Гостроклішні?
— У Шептунах. Ви ж напевне чули про Кларенса Крабба, еге ж?
— Ні, не чула.
Дик, здавалося, неабияк здивувався.
— Пана Кларенса Крабба, кажу. Не чули? Я маю в собі його кров. А він був вісім стоп на зріст, одноруч виривав з землі сосни і кидав аж за версту. Жоден кінь не міг нести його вагу, тому він їздив верхи на зубрі.
— До чого тут він і таємна затока перемитників?
— Його дружина була лісова відьма. Коли пан Кларенс убивав людину, то приносив голову додому, а дружина цілувала її у вуста і повертала до життя. А були то не абихто, а панство, чаклуни, уславлені лицарі та пірати. Один був король Сутіндолу. Всі вони давали старому Краббові добрі поради, а що були головами без тіла, то гучно розмовляти не могли, хоча й пельки не стуляли. Бо як ти голова, то що маєш робити всенький день? Лише теревенити, не замовкаючи. Відтоді Краббову оселю назвали Шептунами. Та й досі називають, хоча вона лежить у руїнах вже тисячу років. Самотнє місце — ті Шептуни.
Дик спритно перекинув монету між кісточками пальців.
— Одному драконові на самоті сумно. От якби десять…
— Десять драконів — це чималий статок. Дурня клеїш?
— Не клею, але можу до нього привести. — Монета станцювала у один бік, потім у протилежний. — Просто до Шептунів, ласкава пані.
Брієнні не подобалося, як золото витанцьовує між пальцями хитруна. І все ж…
— Шість драконів, якщо знайдемо мою сестру. Два, якщо тільки дурня. А як нікого не знайдемо — то нічого не дам.