— Я достатньо знаю про свій чоловічий обов’язок, пане брате.
— Чого ще бажати нареченій у свою шлюбну ніч, — відказав Хайме, — як не чоловіка, що так добре знається на обов’язку?
Щоками Ланселя поповзла фарба.
— Я молитимуся за вас, пане брате. І за їхню милість королеву. Хай Стариця приведе їх до мудрості, а Воїн — захистить од напасті.
— Навіщо Серсеї Воїн Небесний? Вона має мене.
Хайме рвучко розвернув коня, плескаючи корзном на вітрі. «Та ні, Біс брехав. Серсея радше пустила б до себе між ніг труп Роберта, ніж цього побожного йолопа. Тиріоне, лукавий вилупку, краще б ти клепав на когось вірогіднішого.» І Хайме помчав учвал повз поховальний поїзд свого батька до міста, що виднілося неподалік.
Вулиці Король-Берега здавалися геть покинутими, поки Хайме Ланістер їхав назад до Червоного Дитинця нагорі Аегонового пагорба. Вояки, що донедавна юрмилися у кожному гральному кишлі та шинку міста, майже зникли. Гарлан Гартований забрав половину тирелівської потуги назад до Вирію, а з ним поїхали його вельможні матінка та бабуся. Інша половина пішла на південь під проводом Мейса Тирела і Матіса Рябина воювати Штормолам.
Що ж до ланістерівського війська, то ззовні міських мурів стояло дві тисячі загартованих у битвах вояків, чекаючи на прибуття кораблів Пакстера Рожвина — ті мали везти їх Чорноводою затокою до Дракон-Каменя. Казали, що князь Станіс залишив там лише невеличку залогу, коли тікав на північ, і Серсея розсудила, що двох тисяч війська буде досить.
Решта західняків повернулася до дружин та дітей: відбудовувати домівки, засівати лани, збирати останній врожай. Перед їхнім відбуттям Серсея провела Томена таборами, щоб вояки мали змогу привітати свого юного короля. Того дня вона виглядала напрочуд гарно, на вустах її грала посмішка, а світло осіннього сонця виблискувало на золотому волоссі. Хай що там казали про його сестру — вона таки вміла викликати в чоловіках любов і захват. Звісно, коли давала собі такий клопіт.
Поки Хайме їхав ристю до замкових воріт, то проминув два тузні лицарів, що нападали на щитове опудало у зовнішньому дворищі. «Ось іще одна справа, до якої я вже не вдатний» — подумав він. Спис був навіть важчий та незграбніший за меч — а він і з мечами досить намучився. Спершу Хайме гадав перебрати списа до лівиці, але ж тоді щита довелося б повісити на правицю. В кінному герці супротивник завжди знаходився ліворуч, і від щита на правиці було стільки ж зиску, як від пипки на панцирі. «Ні, мої дні на герцях скінчено» — подумав він, злізаючи з коня… і все ж зупинився подивитися.
Пан Таллад Високий злетів з сідла, отримавши по голові ззаду торбою з піском, що крутилася на перечці опудала. Дужий Вепр вгатив по щиті так, що той тріснув навпіл. Кенос із Кайсу докінчив руйнування. Для пана Дермота з Мокрохащів повісили нового щита. Ламберт Червонокрут завдав лише побіжного удару, але Безбородий Джон Бумбак, Гамфрей Звихт і Алин Стикспис влучили нівроку, а Рудий Ронет Конінгтон чисто зламав списа на цілі. А тоді на коня сів Лицар Квітів і присоромив решту інших.
Майстерність у кінному герці на три чверті складалася з вершницького вміння — так завжди вважав Хайме. Пан Лорас володів конем блискуче, а списа тримав так, наче з ним у руці народився… мабуть, тому його матінка завжди так кисло копилила губи. «Він кладе вістря точно туди, куди хоче. А рівновагу тримає, наче кіт. Може, то не була така вже примха долі, коли він вибив мене з сідла.» Шкода і сором, що він не матиме змоги виїхати проти малого знову. «Та нехай… облишмо цю забавку людям, у яких не бракує рук і ніг.»
Серсея знайшлася у своїй світлиці в Маегоровому Острозі — у товаристві Томена і темнавої мирійської дружини князя Добромира. Усі троє сміялися у бік великого маестра Пицеля.
— Чи не проґавив я влучного жарту? — спитав Хайме, заходячи до дверей.
— Ой, дивіться! — промуркотіла пані Добромир. — Повернувся відважний брат вашої милості.
— Так, майже увесь.
Хайме одразу ж зрозумів, що сестра вже добряче напідпитку. Останнім часом Серсея завжди тримала при собі глек вина — це та, що колись зневажала Роберта Баратеона за пристрасть до чарки. Хайме її нова звичка не подобалася. Утім, віднедавна йому мало подобалося все, що робила сестра.
— Великий маестре, — мовила королева, — майте ласку поділитися звісткою з паном Регіментарем.
Хайме здалося, що Пицель не знав, куди подіти збентежені очі.
— Прилетів птах, — відповів той винувато. — Зі Стокварту. Пані Танда шле новину, що її донька Лолиса народила міцного та здорового хлопчика.