— Чи не обговорити нам справи корабельні? — запитав Ауран Бурун. — Пекло на Чорноводі пережило хіба що з десяток кораблів. Маємо нагальну потребу відновити нашу силу на морі.
Росбі згідливо затрусив головою, запобігливо кивнув і додав:
— Сила на морі — справа першочергова!
— Чи не скористатися нам залізняками? — запитав Ортон Добромир. — Ворогом нашого ворога? Як гадаєте, чого забажає від нас Морекамінний Престол за дружбу та союз?
— Вони хочуть північ, — відповів великий маестер Пицель, — яку ясновельможний батечко нашої королеви водночас пообіцяли домові Болтон.
— Як незручно виходить, — зауважив Добромир. — Але ж північ величенька. Її землі можна поділити — і навіть не навіки. Болтон, імовірно, погодиться, коли ми запевнимо його, що наша потуга перейде до нього, щойно Станіса буде знищено.
— Я чув, Балона Грейджоя більше немає? — перепитав пан Гарис Звихт. — Нам відомо, хто нині править островами? Чи мав князь Балон синів?
— Лео? — кахикнув князь Гиліс. — Тео?
— Теона Грейджоя виростили у Зимосічі вихованцем Едарда Старка, — мовив Кайбурн. — Він навряд чи дружньо налаштований до нас.
— Я чув, його вбили, — додав Добромир.
— Хіба там з родичів лишався тільки син? — Пан Гарис Звихт знову смикнув за борідку. — Брати! Були ж іще брати. Хіба ні?
«Варис би знав» — роздратовано подумала Серсея.
— Я не палаю бажанням лізти в одне ліжко з тією бридкою зграєю каракатиць. Їхня черга ще настане, коли ми дамо ради Станісові. Нам потрібен наш власний флот.
— Пропоную збудувати власні дромони, — подав голос Ауран Бурун. — Для початку хоча б десяток.
— А звідки узяти на них грошей? — запитав Пицель.
Князь Гиліс сприйняв його запитання як запрошення до нового кашлю, вихаркнув іще рожевої слини і витер її клаптем червоного шовку.
— У скарбниці… — спромігся він вичавити з себе, поки кашель не проковтнув слова, — немає… ми не можемо…
Пан Гарис усе-таки зумів виловити зміст з його слів між нападами кашлю.
— Але доходи корони ніколи не були вищими! — заперечив він. — Це мені сам пан Кеван казав!
Князь Гиліс знову закашлявся.
— …видатки… золоті киреї…
Та Серсея вже досить чула цих заперечень.
— Наш шановний скарбничий намагається нам сказати, що ми маємо забагато золотих кирей і замало золота. — Кахикання Росбі дратувало її вже до краю. «Гарт — хоч і Гидкий, та може, був би здоровіший.» — Так, доходи корони нині високі, але не досить, щоб змагатися з боргами Роберта, через що я вирішила затримати виплати нашого боргу Святій Вірі та Залізному Банкові Браавосу до скінчення війни.
Звісно, новий верховний септон ламатиме руки, святі та божі, а браавосці скрекотітимуть гірше за сорок… але що з того?
— Збережені гроші ми використаємо на будівництво наших нових кораблів.
— Ваша милість кажуть мудро, — зауважив князь Добромир, — і заходів уживають доречних. Навіть необхідних, зважаючи на війну. Я їх усіляко підтримую.
— Я теж, — додав пан Гарис.
— Ваша милосте, — закрякав Пицель тремтливим голосом, — з цього, боюся, ми матимемо більше біди, ніж вам здається. Адже Залізний Банк…
— …стоїть у Браавосі далеко за морем. Вони, маестре, матимуть своє золото. Ланістери завжди платять борги.
— У Браавосі є інше прислів’я. — Пицелів ланцюг тихенько дзеленькнув. — «Залізний Банк отримує своє», кажуть там.
— Залізний Банк отримає своє, коли я дозволю. А до того часу Залізний Банк шанобливо почекає. Князю Буруне, розпочинайте будівництво ваших дромонів.
— Слухаю волю вашої милості.
Пан Гарис зашурхотів якимись паперами.
— Наступна справа… ми отримали від князя Фрея листа, де він висуває деякі додаткові умови…
— Скільки йому ще земель та шани?! — скинулася королева. — Чи не мала його мати, часом, три цицьки?
— Панове радники можуть і не знати, — зауважив Кайбурн, — але шинками та харчівнями цього міста гуляють плітки, що корона може мати стосунок до злочину, скоєного князем Вальдером.
Інші радники витріщилися на нього непевними очима.
— Ви кажете про так зване Червоне Весілля? — запитав Ауран Бурун.
— Злочину?! — перепитав пан Гарис.
Пицель голосно прочистив горло. Князь Гиліс закашлявся.
— Особливо нестримані на язик ці так звані «горобці», — продовжив Кайбурн. — Кажуть, що Червоне Весілля спаплюжило всі закони божі та людські, і що всіх причетних до нього проклято навіки.
Серсея швидко вхопила, що він хотів сказати.
— Князь Вальдер у вельми похилих літах і скоро постане перед судом Вишнього Батька. Нехай «горобці» плюють на його ім’я, а ми тут геть ні до чого.