— Невже білу? Хтось помер?
— Ніхто поки що, — відповіла королева. — Але невже це ваше бажання — приєднатися до вашого брата Озмунда у нашій Королегвардії?
— Я б радше охороняв вашу милість у вашій власній Королевогвардії, якби була ваша ласка.
Коли Озней вишкірявся, рубці на його щоці ставали яскраво-червоні. Серсея легенько простежила їх пальцями.
— Ви маєте зухвалого язика, пане. Ще змусите мене забутися…
— То й добре! — Пан Озней схопив її руку і вкрив грубими поцілунками. — Моя солодка королево…
— Ви лукавий чоловік, — прошепотіла королева, — і гадаю, зовсім не правдивий лицар…
Вона дозволила йому торкнутися своїх грудей під шовком сукні.
— Годі вже, зупиніться!
— Нізащо! Я хочу вас.
— Ви вже мали мене.
— Лише один раз!
Він ухопив її за ліву цицьку і незграбно стиснув, нагадавши Роберта.
— Одна палка ніч — одному палкому лицареві. Ви прислужилися мені доброю службою і отримали добру нагороду. — Серсея пробігла пальцями по шворках його штанів і відчула крізь них, як він твердішає. — Чи не нового коня ви об’їжджали у дворищі учора вранці?
— Чорного огиря? Авжеж. То подарунок від брата Озфрида. Я назвав його Змороком.
«На диво вигадливе ім’я.»
— Для битви то, напевно, пречудовий кінь. Але ж у часи миру нема кращої розваги, ніж опанувати норовливу молоду кобилку. — Королева посміхнулася і легенько його стиснула. — Скажіть мені правду: ви вважаєте нашу малу королеву вродливою?
Пан Озней сторожко відсахнувся назад.
— Та мабуть… як на дівчину, вона нічогенька. Проте мені до смаку вродливі дорослі жінки.
— Чому б не мати разом одних та інших? — прошепотіла Серсея. — Зірвіть для мене маленьку трояндочку, і не матимете приводу жалітися на мою невдячність.
— Маленьку… Маргерійку? — Запал пана Ознея у штанях почав спадати. — Але ж вона — дружина короля. Хіба не втратив голову один лицар Королегвардії за те, що був у ліжку з дружиною короля?
— Те сталося вічність тому. — «То була не дружина короля, а коханка. І голову він якраз не втратив. Аегон наказав його спершу четвертувати, а жінку примусив дивитися.» Утім, Серсея не хотіла, щоб Озней надто заглиблювався у моторошні старожитності. — І король Томен — зовсім не король Аегон Негідний. Не бійтеся — король учинить так, як я йому скажу. Я ж хочу забрати життя Маргерії, а вам зла не бажаю.
Лицар здригнувся і на мить запнувся.
— Тобто… її цноту?
— Її теж. Припускаючи, що вона досі її має. — Королева знову пробігла пальцями по рубцях. — Але якщо ви гадаєте, що Маргерія не піддасться на ваші… чари…
Озней кинув на неї ображений погляд.
— Та ні, вона до мене доволі прихильна. Оті її сестрички завжди дражнять мене за носа — який він довгий і таке інше. Але востаннє, коли Мегга знову почала кпинити, Маргерія наказала їм припинити і назвала моє обличчя вродливим.
— От бачите!
— Та бачу, — відповів лицар, вагаючись, — але що зі мною буде, якщо вона… якщо я… ну, коли ми…?
— …зробите справу? — хижо вишкірилася Серсея. — Злягатися на ложі з королевою є державною зрадою. Томен не матиме іншого вибору, крім вислати вас на Стіну.
— На Стіну?!
В голосі молодика пролунав відчай. Королева ледве стрималася, щоб не зареготати. «Е ні, краще не треба. Чоловіки ненавидять, коли з них глузують.»
— Чорний стрій непогано пасуватиме до ваших очей і чорного волосся.
— Але зі Стіни ніхто не повертається!
— А ви повернетеся. Доведеться лише вбити одного хлопчака.
— Якого хлопчака?
— Байстрюка, що змовився зі Станісом. Він молодий та зелений, а ви матимете сотню бійців у поміч.
Кіптюга лякало доручення — це вона відчувала нюхом — але гонор не дозволяв зізнатися у власному страху. «Всі ці чоловіки однакові.»
— Я стільки хлопчаків убив, що вже й не порахую! — промовив він хвалькувато. — А коли він загине, я отримаю пробачення від короля?
— Не лише пробачення, але й зацний титул. — «Якщо Сніговієві братчики тебе спершу не повісять.» — Адже королева мусить мати при собі безстрашного та мужнього чоловіка.
— Князя Кіптюга?! — Усмішка повільно розпливлася його обличчям, рубці запалали червоним. — Мені така шана до вподоби. Зацний пан князь, його висока вельможність…
— …гідний ліжка хоч би й самої королеви.
Раптом Озней насупився.
— Але на Стіні так холодно…
— А коло мене так тепло. — Серсея закинула йому руки на шию. — Вграйте дівчисько, убийте хлопчисько — і я ваша. Чи стане вам мужності?