Озней трохи подумав і кивнув.
— Я ваш тілом і душею!
— О так. — Вона поцілувала його і дала скуштувати трохи язика, перш ніж відірватися. — Наразі досить. Решта має зачекати. Ви мріятимете про мене цієї ночі?
— Авжеж. — Голос його лунав хрипко.
— А коли опинитеся у ліжку з нашою Дівою Маргерією? — піддражнила вона його. — Коли опинитеся згори на ній… ви й тоді мріятимете про мене?
— Клянуся! — вигукнув Озней Кіптюг.
— От і добре.
Коли він пішов, Серсея викликала Джоселин зачесати собі волосся, а сама скинула черевики і простяглася, наче кішка. «Добре мати природжений хист до влади» — сказала вона собі. Найбільше її тішила бездоганна вишуканість свого задуму. Навіть Мейс Тирел не насмілиться боронити честь дочки, якщо її застукають за справою з таким, як Озней Кіптюг. І тоді ані Станіс Баратеон, ані Джон Сніговій не матимуть приводу дивуватися, чому це Ознея прислали на Стіну.
Вона мусить подбати, щоб саме пан Озмунд викрив походеньки свого брата з малою королевою — тоді вірність інших двох Кіптюгів не буде заплямована. «Якби мене зараз бачив батько, то, мабуть, не поспішав би випхати кудись заміж. Шкода, що він отак узяв і помер, хе-хе. А ще Роберт, Джон Арин, Нед Старк, Ренлі Баратеон — усі вони. Лишився хіба що Тиріон, та й він не заживеться.»
Того ж вечора королева прикликала до своєї опочивальні пані Добромир.
— Вип’єте келих вина? — запитала вона гостю.
— Невеличкий. — Раптом мирійка засміялася. — Та чого там! Великий.
— Назавтра я прошу вас по-дружньому відвідати мою любу невістку, — мовила Серсея, поки Доркас вбирала її до сну.
— Панна Маргерія завжди радіє, коли мене бачить.
— О так, я знаю. — Королева не могла не помітити, як Таена титулює Томенову жіночку, що так полюбляє ламати з себе королеву. — Скажіть їй, що я надіслала сім воскових свічок до Баелорового Септу на знак жалоби за нашим покійним верховним септоном.
Таена засміялася.
— Вона негайно надішле туди сімдесят і сім свічок від себе, щоб її, збавте боги, ніхто не пережалобив!
— Я сердитимуся, якщо станеться інакше, — посміхнулася королева. — Скажіть їй також, що вона має таємного закоханого — лицаря, причарованого її красою, що аж не в змозі спати уночі.
— Чи можу я, ваша милосте, дізнатися, хто цей лицар? — У великих і темних Таениних очах заграли лукаві блищики. — Часом, не пан Озней?
— Може, й він, — відповіла королева, — та не виказуйте його імені отак просто. Хай вона з вас його вичавить. Зумієте?
— Якщо ви цього бажаєте. Єдине моє прагнення — вислужити ласку вашої милості.
Надворі здіймався холодний вітер. Дві жінки пробалакали аж до ранку, перехиляючи келихи золотого вертоградського і переповідаючи одна одній найрізноманітніші плітки. Таена неабияк начастувалася вина, і Серсеї вдалося видурити в неї ім’я таємного коханця. То був мирійський мореплавець, що не гребував піратством, мав чорне волосся до плечей і рубця від підборіддя до вуха через усе обличчя.
— Сто разів я казала йому «ні», а він мені «так», — розповідала Таена, — і зрештою ми стогнали «так» уже разом. Він був не з тих чоловіків, яким легко відмовити.
— Я знаю, про що ви, — хижо посміхнулася королева.
— Невже ваша милість теж знали такого чоловіка?!
— Роберта, — відповіла Серсея, думаючи про Хайме.
Та коли вона заплющила очі, то побачила уві сні зовсім іншого брата і тих трьох клятих йолопів, з яких почався її день. Вони принесли їй у торбі справжню голову Тиріона — а вона наказала вкрити її спижевою фарбою і тримати у своєму нічному горщику.
Залізний керманич
Дмухав північний вітер, коли «Залізна перемога» обігнула ріг і увійшла до священної затоки, званої Колискою Нагги.
Віктаріон стояв на носі поруч з Нутом Голієм. Попереду маяв священний берег Старого Вика і порослий травою пагорб над ним, де з землі витикалися ребра Нагги, схожі на велетенські білі дерева — у обсязі як щогла дромона, але удвічі вищі.
«Кістки палат короля Герея.» Віктаріон відчув стародавні чари цього місця.
— Балон стояв під цими кістками, коли вперше нарікав себе королем, — пригадалося йому. — Він заприсягнувся повернути нам волю, і Тарле Тричі-Потоплий поклав йому на голову вінця плавникового дерева. «Балон! — кричали всі тоді. — Балон! Король Балон!»
— Ваше ім’я кричатимуть іще гучніше, — мовив Нут.
Віктаріон кивнув, хоча певності Голія не поділяв. «Балон мав трьох синів і доньку, яку дуже любив.» Те саме він сказав і своїм капітанам у Калин-Копі, коли його вперше закликали заявити права на Морекамінний Престол.