Балон наказав усім мовчати про ту справу, але Балона більше не було серед живих.
— Він змайстрував їй дитину в череві. І тим примусив мене вбити її власноруч. Я б убив і його, та Балон не потерпів би братовбивства у своїх палатах. Він відіслав Еурона у вигнання і наказав не повертатися…
— …поки Балон живий, еге ж?
Віктаріон подивився на свої кулаки.
— Вона наставила мені роги. Я не мав вибору.
«Якби все стало відомо, з мене б реготали люди. Як реготав Вороняче Око, коли я звинуватив його.» «Вона сама прийшла до мене, мокра та хтива, — вихвалявся він. — Схоже, наш здоровань Віктаріон не надто здоровий там, де треба!» Але хіба розповіси про таке?
— Мені шкода вас, — мовила Аша, — хоча її шкода більше. Ви не лишаєте мені вибору, крім оголосити свої права на Морекамінний Престол.
«Наставляй кишеню.»
— Твої намагання марні, зухвале дівчисько. Але чини, як знаєш.
— Знаю і вчиню, — відповіла вона і пішла геть.
Потопельник
Лише тоді, коли руки та ноги зовсім заніміли з холоду, Аерон Грейджой вибрався на берег і знову вдяг жрецьку рясу.
Перед тим він боягузливо утік від Воронячого Ока, наче й досі лишався тим слабаком, яким його знали раніше. Та коли хвилі розбилися в нього над головою, море нагадало йому, що колишня жалюгідна людина померла. «Я відродився з моря — твердим і непохитним.» Жоден смертний не міг налякати його, як не лякала ані пітьма, ані мертві кістки душі — сірі, зловісні кістки, що лишилися від його власного єства.
«Двері відчиняються, риплять іржаві завіси…»
Ряса жерця тихенько хрупала, коли він вдягав її через голову — ще негнучку після останнього прання два тижні тому. Вовна прилипла до мокрих грудей, всотала солону воду, що стікала з волосся. Він наповнив міх водою і повісив через плече.
Коли він крокував берегом, один з потопельників, що ходив у тілесній потребі, стикнувся з ним у темряві.
— Мокрочубе, — промимрив хлопець винувато.
Аерон поклав йому долоню на голову, благословив і пішов далі. Земля підіймалася під ногами — спершу потроху, потім дедалі крутіше. Коли він відчув між пальцями ніг жорстку траву, то зрозумів, що перетнув берегову смугу. Повільно він почав підніматися, дослухаючись до хвиль. «Море не знає втоми. Так само не знатиму і я.»
На верхівці пагорба з землі виростали сорок і чотири велетенські кам’яні ребра, схожі на стовбури блідих дерев. Побачивши їх, Аерон відчув, як закалатало серце. Нагга була першою з морських драконів — наймогутнішою, що постала з вод і хвиль. Вона харчувалася кракенами та китами, у гніві топила цілі острови, але король Герей забив її, а Потоплий Бог перетворив її кістки на камінь, щоб люди не забували дивуватися мужності першого з королів. Ребра Нагги стали стовпами і сволоками його довгого дому, а щелепи — престолом. «Тисячу років і ще сім правив він тут, — пригадав Аерон. — Саме тут він узяв русалку за дружину і замислив свої війни проти Буребога. Відси він панував над скелями та сіллю, тут носив плетене з водоростей вбрання і високу світлу корону, зроблену з зубів Нагги.»
Але то було на світанку днів, коли на морі й суходолі ще стрічалися могутні люди. Палати короля Герея зігрівав живий вогонь Нагги, який він підкорив собі й примусив працювати. На стінах висіли зіткані зі срібних водоростей килими, що тішили око і звеселяли серце. Воїни короля Герея бенкетували дарунками моря за столом у подобі велетенської морської зірки, сидячи на престолах, вирізьблених з коштовних мушель. «Нема вже тієї слави, нема тієї сили.» Люди поменшали, життя їхні вкоротилися. Буребог залив водою вогонь Нагги після смерті короля Герея, престоли та килими розтягли злодії, дах та стіни зогнили і впали додолу. Навіть великий престол короля Герея з драконових ікл проковтнуло море. Лише кістки Нагги лишилися нагадувати людям залізного роду про дива минулих віків.
«Але й кісток буде досить» — подумав Аерон Грейджой.
Дев’ять широких сходинок вирубано було у верхівці кам’янистого пагорба. За ними стелилися відкриті вітрам пагорби Старого Вика, а ще далі, ген на виднокраї — суворі чорні гори. Аерон спинився там, де колись стояли двері палат, витяг корок з міха води, зробив солоний ковток і обернув обличчя до моря. «З моря ми народилися, і у море повернемося.»
Навіть тут він чув невпиний гуркіт хвиль і відчував силу бога, що ховався у глибинах. Аерон упав на коліна. «Ти послав до мене своїх людей, — молився він. — Вони облишили палати та халупи, замки та вежі, зійшлися сюди, до кісток Нагги, з кожного рибальського селища та кожної долини в горах. Даруй їм мудрість упізнати правдивого короля, коли він постане перед ними, і силу відкинути облудного.» Усю ніч поспіль молився він, бо коли бог входив у нього, Аерон Грейджой не мав потреби уві сні — так само, як не мали її хвилі на морі та риби у глибині.