Віктаріон зустрів його погляд і кивнув головою. Капітани розступилися, коли він рушив угору схилом.
— Благослови мене, брате, — мовив Віктаріон, досягши вершини, став на коліна і схилив голову. Аерон відкоркував міха і пролив цівочку морської води на чоло братові.
— Що мертве, те вже не помре, — мовив жрець.
І Віктаріон відповів:
— Ба постане знов, тверде і непохитне.
Коли Віктаріон підвівся на ноги, за ним вишикувалися його поборники: Ральф Перебийнога, Рудий Ральф Мурованець і Нут Голій, усі — уславлені воїни. Мурованець ніс прапор Грейджоя — золотого кракена на полі чорному, наче нічне море, і щойно його розгорнув, як капітани й королі почали волати ім’я великого керманича. Віктаріон почекав, поки вони замовкнуть, потім почав:
— Ви усі мене знаєте. Якщо хочете послухати солодких слів, шукайте когось іншого, бо я не маю язика співця. Я маю сокиру і ось їх.
Він здійняв догори велетенські закольчужені руки, а Нут Голій показав сокиру — страшний важкий шмат куваного заліза.
— Я був вірним братом, — вів далі Віктаріон. — Коли Балон одружувався, то саме мене надсилав на Харло привезти йому наречену. Я водив його лодії в безліч битв і жодної не програв, крім однієї. Коли вперше Балон поклав на себе корону, саме я рушив на Ланіспорт прищемити левові хвоста. Другого разу він надіслав мене зловити і оббілувати Молодого Вовка, якщо той припхається додому. Від мене ви отримаєте все, що від Балона, ба більше. Я все сказав.
Поборники почали виспівувати:
— Віктаріон! Віктаріон! Віктаріон-король!
Нижче схилом його люди перекинули скрині, і звідти полився водоспад срібла, золота, коштовного каміння — багатство, узяте в наскоках і битвах. Капітани ринули, запинаючись один об одного, хапати собі найбагатші прикраси, вигукуючи: «Віктаріон! Віктаріон! Віктаріон-король!». Аерон дивився на Вороняче Око. «Чи заговорить він зараз, а чи дозволить король-вічу тривати, як Бог дасть?» Косовид з Косача саме шепотів щось у Еуронове вухо.
Але рейвахові поклав край не Еурон, а жінка. Вона вклала до рота два пальці та свиснула. Різкий пронизливий звук прорізав гармидер, наче ніж — м’який сир.
— Дядьо! Дядьо!
Вона нахилилася, підхопила плетену золоту гривню і стрибнула на сходи. Нут ухопив був її за руку, і Аерон уже сподівався, що поборник його брата вгамує небогу, але Аша спритно викрутилася з руки Голія, а Рудому Ральфові сказала стиха щось таке, від чого той ступив убік. Коли вона видерлася нагору, всі вітальні вигуки замовкли. Адже Аша була донькою Балона Грейджоя, і юрбі кортіло послухати, що вона має сказати.
— Ви дуже добрі, дядьо, що принесли на моє королево-віче такі багаті дарунки, — мовила вона до Віктаріона, — але ж нащо вдягли таку важку броню? Не бійтеся, обіцяю вас не чіпати.
Аша обернулася лицем до капітанів.
— Немає нікого відважнішого за мого дядька, нікого дужішого, нікого лютішого в битві. І до десяти він рахує незгірш будь-кого на світі, я сама бачила… хоча коли треба полічити до двадцяти, то вже мусить зняти чоботи.
Натовп засміявся.
— Але ж синів, на жаль, він не має. Дружини його вмирають одна за одною. Вороняче Око — старший за нього і має вищі права…
— Саме так! — заревів знизу Рудий Весляр.
— Хай так, але мої права ще вищі. — Аша поклала собі гривню на голову і хвацько її скособочила; золото заблищало на темному волоссі. — Балонові брати не можуть бути ближчими до престолу, ніж Балонові сини!
— Балонові сини мертві! — закричав Ральф Перебийнога. — Я бачу перед собою лише маленьку Балонову донечку!
— Маленьку? — Аша запхала собі руку під сорочку. — Ой! А що це в мене тут? Хочеш, покажу? Дехто з вас їх не бачив, відколи перестав смоктати мамцю!
Натовп знову зареготав.
— Цицьки в короля — жахлива біда, оце твоя пісня? Ну, Ральфе, ти мене спіймав — я справді жінка… зате молода жінка, не стара баба, як ти! Ральфом Перебийногою тебе кличуть… а кому ти ноги перебив? Чи не собі часом?
Аша витягла кинджала з-поміж грудей.
— Я теж мати, і ось моє грудне немовля!
Вона здійняла кинджала догори.
— А ось мої поборники!
Вони проштовхалися повз Віктаріонову трійцю і стали нижче від неї: К’ярл Дівчисько, Трістіфер Ботлик і Лицар — пан Харрас Харло, що мав меча на ім’я Присмерк, овіяного не гіршими піснями, ніж Червоний Дощ Дунстана Трима.
— Мій дядьо каже, ви його знаєте. Мене ви теж начебто знаєте…
— Я б хотів спізнати краще! — заволав хтось.
— Іди додому і спізнай дружину! — миттю відгукнулася Аша. — Дядьо каже, він дасть вам іще того, що давав батько. Але що вам дав мій батько? Хтось відповість: золото і славу. Солодку волю, скаже хтось інший. Так, це було… але були і вдови, як вам розкаже князь Чорноплив. Скільки ваших домівок віддали вогню, коли прийшов Роберт? Скількох дочок споганили ґвалтом? Спалені містечка, зруйновані замки — це теж дав вам мій батько. Поразка — ось його дарунок. І дядьо хоче дати вам ще. Але не я!