— Це вона по мене. Я їй снився щоночі, коли вона пхала собі пальці в дірку. Вона мене хоче, хлоп’ята. Оця кобила хоче веселуна Пелеха! Я її гарненько вграю в сраку — надую їй черево своїм блазенським сім’ям, щоб налупила маленького мене!
— Тоді треба пхати в іншу дірку, Пелеше! — зауважив Тімеон своєю горловою дорнійською говіркою.
— Гаразд, я її в усі дірки вграю. Про всяк випадок.
Він рушив праворуч від неї, а Паць почав обходити ліворуч, притискаючи до зубчастого краю скелі. «Перевіз на трьох» — згадала Брієнна.
— Вас тут лише троє.
Тімеон знизав плечима.
— Ми розбіглися з Гаренголу кожен у свій бік. Урзвик та його хлопці подалися до Старограду. Рорж хотів утекти за море з Солепанви. А ми з друзяками дісталися Дівоставу, але на корабель не пробралися. — Дорнієць підняв списа, готуючись кинути. — О, а чи знаєш? Ти ж зубами вбила Варго! Такі справи. Йому вухо зчорніло і текло гнилим брудом. Рорж та Урзвик закликали тікати, але Цап сказав, що треба тримати його замок. Сказав, що він — князь на Гаренголі, і маєтності свої нікому не віддасть. Фафрав, як завжди, отим своїм язиком, ну ти чула. Переказували, що Гора порізав його на шматочки. Долоню одного дня, ступню — іншого. Чистенько, гарненько. Пеньки перев’язували, щоб довше прожив. Наостанок Гора зберігав прутня, але прилетів птах і покликав його до Король-Берега. То він скінчив справу і поїхав геть.
— Я тут не по вас. Я шукаю… — Вона трохи не сказала «сестру». — …блазня.
— Ось тобі блазень! — задоволено вишкірився Пелех. — Я!
— Блазень, та не той! — вигукнула Брієнна. — Я шукаю іншого, у товаристві шляхетної дівчини, доньки князя Старка зимосіцького.
— То тобі треба до Хорта, — відповів Тімеон. — Але його тут теж нема. Лише ми.
— До Сандора Клегана? — перепитала Брієнна. — До чого тут він?
— Та це ж він забрав Старкову дівчину. Я чув, вона тікала до Водоплину, а він її викрав. От бісів пес.
«До Водоплину, — подумала Брієнна. — Вона тікала до Водоплину. До своїх дядьків.»
— Звідки ти знаєш?
— Ми дізналися від одного з Берікових посіпак. Блискавка її теж шукає. Надіслав людей нишпорити уздовж Тризуба. Ми натрапили на трьох після Гаренголу і гарненько розпитали одного, поки був живий.
— Він міг збрехати.
— Міг. Але не збрехав. Трохи згодом ми почули, як Хорт убив трьох людей свого брата у корчмі на перехресті. Там з ним було й дівчисько. Корчмар клявся і божився перед тим, як Рорж його зарізав. Хвойди казали те саме. І бридкі ж пики у них були! Не бридкіші за твою, та все ж…
«Він намагається мене відволікти, — зрозуміла Брієнна, — заколисати балачками.» Паць тим часом підкрадався ближче, Пелех теж підстрибнув на крок. Вона відсунулася від обох і подумала: «Відтісняють до урвища. Дзуськи!».
— Ану не наближайтеся, — застерегла вона.
— Мабуть, я тебе в носа вграю, бридка дівко! — оголосив Пелех. — Ото буде розвага!
— Він має дуже маленьку пуцьку, — пояснив Тімеон. — Ану кидай свого гарненького меча, і тоді ми, жінко, будемо з тобою лагідні. Нам тільки й треба, що золота заплатити перемитникам.
— А якщо я дам вам золота, ви нас відпустите?
— Відпустимо, — посміхнувся Тімеон. — Ти нас лишень до дірки пусти, а ми навіть заплатимо, як порядній хвойді. По срібняку з кожного. А інакше заберемо золото і натішимося, як схочемо. А тоді укоськаємо, як Гора — пана Варго. То що обираєш?
— Оце! — І Брієнна кинулася у бік Паця.
Той скинув угору свого поламаного меча, щоб захистити обличчя, та вона націлялася не вгору, а вниз. Вірноприсяжець прокусив одяг, вовну, шкіру і м’язи, уп’явся сердюкові у стегно. Паць навіжено змахнув зброєю, втрачаючи рівновагу. Уламок меча шкрябнув Брієнні по кольчузі, а тоді Паць перекинувся на спину. Брієнна вдарила його вістрям у горло, крутнула клинок у рані та висмикнула назад, устигши обернутися саме тоді, коли Тімеонова сулиця свиснула повз обличчя. «Я не зволікнула, — подумала вона, відчуваючи на щоці кров. — Бачите, пане Гудвіне?» Поріз на щоці майже не відчувався.
— Твоя черга, — сказала вона Тімеонові, поки дорнієць витягав другу сулицю, коротшу і товщу за першу. — Кидай!
— Щоб ти ухилилася, а тоді напала? Не хочу скінчити, як Паць. Дідька тобі! Ану покажи їй, Пелеше!
— Сам покажи, — буркнув Пелех. — Бачив, що вона зробила з Пацем? Мабуть, у неї місячна кров, от і шаленіє.
Блазень мулявся позаду неї, Тімеон — просто попереду. Куди не обернешся — один опинявся за спиною.
— Вбий її, — заохотив Тімеон, — і гойдай труп, скільки стане сил.