Накинувши каптура на голову, ляпаючи полами, він потроху просувався бруківкою до Тандитної Гавані. Пас із мечем загрожував звалитися на коліна; Сем мусив часто зупинятися і підтягувати його на місце. Він тримався менших і темніших вуличок, де людей було найменше, і все ж кожна кішка, що пробігала повз нього, змушувала серце шалено калатати… а у Браавосі тих кішок просто кишіло.
«Треба знайти Дареона, — твердив він собі. — Він — братчик Нічної Варти, мій присяжний брат по зброї. Разом ми дотямимо, що нам робити.» Сили маестра Аемона дійшли останнього краю, а Йоля загубилася б тут, навіть якби не була убита горем. Але Дареон… «Не варто мені погано про нього думати. Може, він образився, тому і не повертається. А може, збавте боги, загинув — лежить десь у провулку в калюжі крові або плаває лицем у канаві.» Вночі містом тинялися брави у чудернацьких строкатих шатах, прагнучи похвалитися майстерним володінням своїми вузькими клинками. Хтось із них бився з найменшого приводу, хтось не потребував жодного приводу… а Дареон мав довгий язик і гарячий норов, надто коли напивався. «Співаєш про битви — ще не означає, що вмієш їх вигравати.»
Найкращі шинки, корчми, бурдеї стояли коло Порфірової Гавані або коло Місячного Ставу. Але Дареон заприязнився до Тандитної Гавані, де відвідувачі частіше говорили посполитою мовою. Сем почав пошуки з «Зеленого вугра», продовжив у «Чорному човняреві» та «У Морогго», де Дареон грав раніше. Але співця в жодному з них не знайшлося. Ззовні «Туманного дому» було припнуто кілька зміїних човнів, що чекали на відвідувачів; Сем спробував розпитати човнярів, чи не бачили вони співця у чорному, але жоден не розумів його високовалірійської. «Може, не хочуть розуміти.» Сем зазирнув до жалюгідно непоказного шинка під другою аркою мосту Наббо, де ледве вміщалося десятеро людей — але Дареона і серед них не було. Він спробував у «Притулку викинутих», у «Домі семи лампад» і бурдеї під назвою «Цицькаті кицьки», але нічого не домігся, крім зачудованих поглядів.
Виходячи з бурдею, він трохи не зачепив двох молодиків під червоним ліхтарем. Один мав темнаве волосся, інший — біляве. Темнавий сказав щось браавоською.
— Даруйте мені, — відповів Сем винувато. — Я нічого не розумію.
І позадкував од них, украй переляканий. У Семицарстві шляхетне панство мало звичай вдягатися у коштовні оксамити, шовки, грезет, альтембас та одамашок сотень яскравих відтінків; простий люд носив грубу вовну, брунатний домотканий крам. У Браавосі звичаї були геть інші. Тут брави без шеляга грошей тинялися вулицями яскраві, наче павичі, пестили руків’я мечів і випинали груди, тоді як могутні та багаті вдягалися у темно-сіре, неяскравий порфір, таке синє, що було майже чорне, і таке чорне, що було чорніше від глупої ночі без місяця.
— Мій приятель Терро каже, що його аж нудить з того, який ти жирний, — мовив білявий задирака, що мав на собі камізелю зеленого оксамиту з одного боку та золототканої парчі з іншого. — Мій приятель Терро каже, від брязкання твого меча йому болить голова.
Цей розмовляв посполитою мовою Семицарства. Інший, темнавий, у грезетовому каптані винного кольору та жовтій киреї — чиє ім’я, напевне, і було Терро — щось зауважив браавоською. Його білявий друг реготнув і мовив:
— Мій приятель Терро каже, ти вдягаєшся не за своїм станом. Хіба ти зацний вельможа, щоб носити чорне?
Семові кортіло втекти, але він боявся, щоб не запнутися на власному ж пасі з мечем. «Не торкайся меча» — сказав він собі. Навіть пальця на руків’ї бравам бувало досить, щоб прийняти виклик. Сем спробував знайти якісь примирливі слова.
— Ні, я не… — тільки й вийшло у нього.
— Він не вельможа! — втрутився дитячий голос. — Він служить у Нічній Варті, телепню! На Вестеросі!
У світлі ліхтаря з’явилася дівчинка з возиком, повним водоростей — кощава нечупара у завеликих чоботях, з розкошланим брудним волоссям.
— Тут є ще один такий — сидить у «Щасливому порті», співає Жоні Жегляра, — повідомила вона двох бравів. А Семові сказала: — Якщо тебе спитають, хто найвродливіша жінка у світі — скажи, що Солов’їха, бо викличуть на бій. Хочеш купити скойок? Найкращих вустриць я вже продала.
— Я не маю грошей, — відповів Сем.
— Він не має грошей! — піддражнився білявий розбишака. Його темнавий супутник вишкірився і щось мовив браавоською. — Моєму приятелеві Терро холодно. Зроби нам ласку, гладкий наш друже — дай йому свого кобеняка.