Сем пішов на дно, наче камінь, наче брила, наче ціла гора. Вода втрапила йому в очі та в носа — темна, холодна, солона. Коли він спробував покликати на поміч, то ковтнув іще. Хвицяючи ногами, хапаючи ротом повітря, він перевернувся на спину, пускаючи бульки з носа. «Пливи, — наказав собі Сем, — пливи.» Сіль ущипнула очі, щойно він їх розплющив, і негайно засліпила. Сем виринув на поверхню лише на мить, вдихнув трохи повітря і відчайдушно заляскав однією долонею по воді, другою шкребучи стінку протоки. Але камені були слизькі, вхопитися — годі й думати. Він знову почав занурюватися.
Сем відчув холод на шкірі — то вода просочилася крізь товстий одяг. Пас із мечем зіслизнув додолу ногами і заплутався навколо литок. «Потону!» — майнула думка у чорному сліпому переляці. Він почав навіжено вимахувати руками і ногами, намагаючись видряпатися на поверхню, але натомість буцнувся обличчям у дно протоки. «Та я ж догори дригом, — зрозумів він, — тому і тону.» Щось ворухнулося під рукою — вугор чи якась риба, — прослизнуло між пальців. «Мені не можна тонути, маестер Аемон без мене помре, і Йоля не матиме нікого. Я мушу пливти, я…»
Раптом почувся гучний сплеск, щось охопило його, обійняло під пахвами та навколо грудей. «Вугор, — подумав він, — мене схопив вугор і тягне на дно.» Сем відкрив рота заверещати і ковтнув ще води. «Все, потонув, — була його остання думка. — Змилуйтеся, боги, на потоплу душу.»
Коли він розплющив очі, то лежав на спині, а величезний чорний літньоостров’янин гатив йому по животі кулаками завбільшки з окости. «Припиніть, мені боляче!» — хотів заверещати Сем, але замість слів виблював воду і вхопив повітря. Він був промоклий наскрізь і лежав у калюжі води на бруківці. Незнайомець з Літніх островів знову вдарив його в живіт, і ще трохи води бризкнуло в Сема з носа.
— Припиніть! — зойкнув Сем. — Я не потонув! Я живий!
— Авжеж. — Рятівник нахилився над ним — чорний здоровань, з якого капотіла вода. — Ти винен Чжондо багато пір’я. Вода попсувала гарну накидку Чжондо.
То була правда — Сем побачив на власні очі. Накидка з пір’я прилипла до могутніх рамен чорного здорованя, промокла і брудна.
— Я не хотів…
— …плавати? Чжондо бачив. Забагато плюхаєш. Сало вміє спливати догори. — Він ухопив Сема за груди жупана великою чорною долонею і смикнув на ноги. — Чжондо помічником на «Коричному вітрі». Багато мов балакає, але кожної трохи. Чжондо про себе сміявся, як ти гамселив співця. А ще Чжондо чує. — Широка біла посмішка поповзла його обличчям. — Чжондо знає тих драконів.
Хайме
— Я сподівалася, тебе колись утомить ця пришелепкувата борода. З хутром на обличчі ти схожий на Роберта.
Сестра відклала жалобу заради нефритово-зеленої сукні з рукавами сріблястого мирійського мережива. На золотому ланцюзі в неї на шиї висів смарагд завбільшки з голубине яйце.
— Робертова борода була чорна. Моя — золота.
— Золота? А часом не срібна? — Серсея висмикнула волосину з його підборіддя і піднесла йому до очей. Волосина була сива. — На тобі блякнуть усі кольори, братику. Ти став примарою себе колишнього, блідим калікою. Таким безкровним, завжди у білому… — Вона відкинула волосину геть. — Ні, ти був мені до смаку в золоті та кармазині.
«А ти була мені до смаку вдягненою в сонячне сяйво, з крапельками води на голій шкірі.» Йому кортіло поцілувати її, понести до опочивальні, кинути на ліжко, але… «вона розсувала ноги під Ланселем, Озмундом Кіптюгом… і хтозна…».
— То давай укладемо угоду. Скасуй своє доручення — і наказуй моїй бритві.
Вона міцно стиснула вуста. Трохи раніше вона пила гаряче пряне вино і тепер пахкотіла мушкатним горіхом.
— Ти смієш торгуватися? Забув про свою обітницю покори престолу?
— Я обітував захищати короля. Моє місце — коло нього.
— Твоє місце там, куди він тебе пошле.
— Томен прикладає печатку до всіх паперів, які ти кидаєш йому на стіл. Це твій задум, але він нерозумний. Навіщо ставити Давена Оборонцем Заходу, коли не маєш до нього довіри?
Серсея сіла на лаву коло вікна. Позаду неї Хайме бачив чорну руїну Башти Правиці.
— Чого це ви так неохоче беретеся за доручене, пане лицарю? Невже ви разом з рукою загубили мужність?
— Я присягнувся пані Старк ніколи не здіймати зброю проти Старків або Таллі.
— П’яна обіцянка, дана під мечем коло горлянки.
— Але як я захищатиму Томена, коли не буду з ним поруч?