Але лицар, що стояв над ямою, був дебеліший — міцний рудий бородань у червоно-білому вапенроку, прикрашеному грифонами. «Конінгтон. А цей що тут робить?» Унизу на піску простягся майже засипаний труп ведмедя — чи радше кістки та клапті хутра. Хайме відчув напад співчуття до звіра. «Принаймні, бідолаха загинув у бою.»
— Пане Ронете! — покликав він. — Чи ви не заблукали? Тутешній замок таки величенький.
Рудий Ронет здійняв ліхтаря.
— Хотів подивитися, де ведмідь танцював з не надто красною дівою. — Борода його засяяла під світлом, наче її підпалили. Хайме відчув у подиху лицаря сморід вина. — Чи правда, що дівка билася голою?
— Голою? Ні. — Йому стало цікаво, хто додав до переказу цю солону дрібничку. — Кровоблазні вбрали її у рожеву шовкову сукню і пхнули до рук турнірного меча. Цап хотів, щоб вона загинула «потіфно». Бо інакше…
— Од голої Брієнни, мабуть, і ведмідь утік би нажаханий! — зареготав Конінгтон.
Хайме навіть не всміхнувся.
— Ви кажете так, наче знали шляхетну панну.
— Та я був з нею заручений!
Хайме щиро здивувався — Брієнна про своє заручення не згадувала ані словом.
— То, напевне, її батько домовився про шлюб…
— І не один раз, а тричі, — підхопив Конінгтон. — Я був її другим нареченим. Саме мій батько мене і засватав. Я чув, що дівка страшна, як смерть, і йому сказав. А він відповів, що всі жінки стають однакові, коли задмухнути свічки.
— Батько, кажете. — Хайме обвів очима вапенрок Рудого Ронета, де на полі черленого й білого дивилися один на одного два грифони. — Наш покійний Правиця… він був вам родичем?
— Братом у перших батькові, а мені двоюрідним дядьком. Рідних братів князь Джон не мав.
— Не мав.
Раптом до нього повернулися усі спогади. Джон Конінгтон був другом принцові Раегару. Коли Добромир ганебно провалив спробу придушити повстання Роберта, а принца Раегара не змогли ніде відшукати, Аерис знайшов собі наступного відбувайла і поставив Правицею Конінгтона. Але Навіжений Король так призвичаївся рубати собі правиці, що й князя Джона не оминула ця доля після Битви Дзвонів — король позбавив його титулів, статків та земель і випхав за море скніти у вигнанні, де той скоро спився на смерть. Але його брат у перших — батько Рудого Ронета — став на бік повсталих і за те після битви на Тризубі був винагороджений Грифоновим Сідалом. Щоправда, дістався йому самий лише замок — золоту скарбницю забрав собі Роберт, а більшу частину Конінгтонових земель роздав більш палким своїм прихильникам.
Отже, пан Ронет був усього лише земельним лицарем. Невелике цабе — для нього Тарфійська Діва мала бути справді солодкою ягідкою.
— Як же це так вийшло, що ви не одружилися? — запитав його Хайме.
— Поїхав до Тарфу, побачив наречену. Я був за неї на шість років старший, але вона дивилася мені просто в очі. Така собі свиня у шовках… хоча свині мають більші цицьки. Коли спробувала до мене заговорити, то трохи язиком не вдавилася. Я їй подарував троянду і сказав, що більше вона від мене нічого не діждеться.
Конінгтон зиркнув у яму.
— Хе-хе, та почвара була волохатіша за ведмедя, щоб мене…
Золота долоня Хайме загилила йому по зубах. Лицар покотився через голову донизу сходами. Ліхтар упав і розбився, розтеклася калюжа палаючої олії.
— Ви, пане лицарю, згадуєте про шляхетну панну. Майте чемність кликати її на ім’я. Її ім’я — Брієнна.
Конінгтон рачки позадкував від полум’яної калюжі.
— Брієнна, з ласки пана Регіментаря… — Він плюнув кров’ю просто під ноги Хайме. — Брієнна Краля.
Серсея
На верхівку пагорба Візеньї довелося підійматися довгенько. Поки коні пирхали й трудилися, королева напівлежала на пухкій червоній подушці. Ззовні долинав голос пана Озмунда Кіптюга:
— Дорогу! Геть з вулиці! Дорогу їхній милості королеві!
— Маргерійка тримає такий жвавий двір, — саме казала пані Добромир. — У нас там є жонглери, мартопляси, віршомази, лялькарі…
— Співці? — підказала Серсея.
— І чимало, ваша милосте. Гаміш Арфіст грає для неї раз на два тижні, Аларік з Ейзена інколи дарує цілий вечір… але найулюбленіший з усіх — Блакитний Бард.
Барда Серсея пам’ятала з Томенового весілля. «Молодий, на вроду гарненький. Невже тут не знайдеться нічого цікавого?»
— Чула я, там буває багато різних чоловіків. Лицарів, двірських панів. Залицяльників. Скажіть мені правду, люба пані: як гадаєте, Маргерія досі цнотлива?