Дехто вважав, що Баелорів Правиця наказав його отруїти, щоб урятувати від ганьби і престол, і Віру.
— Коли ж помер каменяр, до сану піднесли восьмирічного хлопчика — знову на вимогу Баелора. Його милість твердив, що малий творив дива. Та навіть малі цілющі рученята не врятували Баелора під час його останнього посту.
Пані Добромир засміялася.
— Восьмирічного? То може, і мій син згодиться у верховні септони? Йому майже сім!
— А він багато молиться? — запитала королева.
— Менше, ніж грається з мечами.
— Гарний хлопчик — такий, як має бути. Зуміє назвати усю Седмицю?
— Гадаю, так.
— Напевне, варто взяти його до уваги.
Серсея не сумнівалася, що навколо повно хлопчаків, які зробили б кришталевому вінцю більше честі, ніж те паскудне створіння, котрому на голову його поклали Превелебні. «Ось що стається, коли йолопам і боягузам дозволяють вирішувати самотуж. Наступного разу я тим вівцям сама оберу пастиря.» Хай лишень новий верховний септон продовжить її дратувати — тоді наступний раз не забариться. У таких справах Серсея Ланістер мала чого повчити навіть Баелорового Правицю.
— Дайте дорогу! — горлав пан Озмунд Кіптюг. — Геть з дороги їхньої милості королеви!
Ноші почали сповільнюватися — це мало означати, що наближається верхівка пагорба.
— Вам варто привезти сина до двору, — мовила Серсея до пані Добромир. — Шість років зовсім не замало. Томенові потрібні коло себе інші хлопчики. Чому б не ваш син?
Скільки Серсея могла пригадати, Джофрі ніколи не мав близького приятеля свого віку. «Бідолаха завжди був самотній. Я ще змалку мала Хайме… і Мелару теж, поки та не впала у колодязь.» Свого часу Джоф прихилився до Хорта, але ж то була не дружба — у Хорті він, напевне, шукав батька, якого не знайшов у Роберті. «Можливо, саме такого приятеля бракує Томенові, щоб відвернутися від Маргерії з її квочками.» З часом вони можуть стати близькими, як Роберт і друг його дитинства Нед Старк. «Хай буде дурень, але вірний. Томенові знадобляться вірні друзі — пильнувати спину.»
— Ваша милість дуже добрі, але Русель ніколи не знав іншого дому, крім Довгостолу. Боюся, у великому місті він розгубиться і загубиться.
— Попервах так, — погодилася королева, — але скоро переросте, як переросла я. Коли батечко відіслали мене до двору, я плакала, а Хайме лютував. Але потім тітка посадовила мене перед собою в Кам’яному Саду і розказала, що в Король-Березі мені нема кого боятися. «Ти — левиця, — казала вона, — це тебе мають боятися нижчі звірі.» Ваш син теж віднайде мужність. Авжеж вам краще буде тримати його при собі, щодня бачити… Він же ваша єдина дитина, чи не так?
— Наразі так. Пан чоловік прохають богів благословити наш шлюб іще одним сином… на випадок…
— Я розумію.
Вона згадала, як помирав Джофрі, роздираючи собі горло. Як у останні свої миті дивився на неї з відчайдушним благанням. Раптовий спогад спинив їй серце. Крапля червоної крові сичить у полум’ї свічки, скрекотливий голос белькоче про корони та савани, про смерть від руки «валонкара».
Ззовні щось волав пан Озмунд, хтось йому відповідав. Ноші раптово зупинилися.
— Ви там що, повиздихали усі? — ревів Кіптюг. — Забирайтеся з дороги до клятого дідька!
Королева відтягнула кутик запони і підманила до себе пана Мерина Транта.
— Що там за клопіт?
— Горобці, ваша милосте. — Пан Мерин мав на собі лускатий білий обладунок, а зверху на ньому корзно. Щит і шолом висіли при сідлі. — Стали табором просто на вулиці. Ми їх змушуємо пересунутися.
— Змушуйте, але обережно. Не хочу знову потрапити у заворушення. — Серсея відпустила запону. — Тут чиниться якесь безглуздя.
— Саме так, ваша милосте, — погодилася пані Добромир. — Це верховний септон мав би прийти до вас. Ще й ці недоладні горобці…
— Він їх годує, пестить, навіть благословляє! А короля благословити не хоче. — Вона знала, що благословення — то порожня вистава, але ж саме звичаї престолу та відправи Віри мали чарівну силу в очах юрби невігласів. Сам Аегон Завойовник відлічував початок держави від свого помазання верховним септоном у Старограді. — Ні, цей нахабний святенник або скориться, або дізнається, що й уособлення богів має слабку людську плоть!
— Ортон каже, що насправді він хоче золота. Зволікає з благословенням доти, доки корона не відновить виплати боргу.
— Свята Віра матиме своє золото тоді, коли ми матимемо мир.