— Хочу встати ще досвіта, поки пан Гайл спатиме.
Брієнна не пробачила йому Вирій… і за його ж власними словами, лицар не був зв’язаний жодними обітницями щодо Санси.
— Куди ми поїдемо далі, пане? Тобто пані?
Брієнна не мала для нього певної відповіді. Доля привела їх на справжнє роздоріжжя — у місце, де сходилися разом королівський, річковий і високий гостинці. Високий гостинець привів би їх крізь гори до Долини Арин, де аж до своєї смерті правила рідна тітка панни Санси. На захід біг річковий гостинець, що уздовж Червонозубу приводив до Водоплину і двоюрідного діда Санси — обложеного в замку, проте живого. Королівський гостинець на півночі проминав Близнюки, а потім пірнав у Перешийок з його болотами. Якби знайти спосіб уникнути Калин-Копу і тих, хто там сидів, королівський гостинець привів би їх до самої Зимосічі.
«Королівський гостинець веде і на південь теж, — подумала Брієнна. — Можна повернутися до Король-Берега, зізнатися панові Хайме у своїй поразці, повернути меча і знайти корабель до Тарфу, як радив мені Старший Брат.» Думати про таке було гірко, але якась часточка її душі прагнула знову побачити Надвечір’я і батька. А інша питала, чи розрадить її Хайме, якщо вона заплаче в нього на плечі. Адже саме це полюбляють чоловіки, хіба ні? М’якосердих безпорадних жінок, яких треба берегти і захищати?
— Пане? Пані? Перепрошую, я питав, куди нам далі?
— Далі нам до трапезної, на вечерю.
У трапезній корчми юрмилися дітлахи. Брієнна спробувала їх порахувати, але вони ані миті не стояли на місці, тож вона полічила одних двічі або тричі, а інших зовсім не помітила — і зрештою облишила марні спроби. Столи було зсунуто трьома довгими рядами; старші хлопчики витягали ззаду лави, щоб усім було де сісти. «Старші» означало тут років десять чи дванадцять. Гендрі найбільше з усіх скидався на дорослого чоловіка, та накази дітям вигукувала Вербичка, наче королева у своєму замку — не надто жвавій челяді.
«Чи не шляхетного вона роду? Чи не призвичаїлася наказувати ще змалку? Тоді для них природньо їй коритися.» Брієнні стало цікаво, чи не приховує Вербичка більше, ніж видно ззовні. Вона була замала і не досить гарна для Санси Старк, але одного віку з її молодшою сестрою. Навіть пані Кетлін казала, що Ар’ї бракує вроди старшої сестри. «Брунатне волосся, карі очі, худорлява… невже?…» Ар’я Старк справді мала брунатне волосся, пригадала Брієнна, та не могла згадати колір очей. «Карі до брунатного, так чи ні? Невже вона все-таки не загинула у Солепанві?»
Ззовні згасало останнє світло дня. Всередині Вербичка сказала запалити чотири лойові свічки, а у комині — роздмухати високий та жаркий вогонь. Хлопчаки допомогли Подрікові Пейну зняти тягар з віслючка і втягли досередини солону тріску, баранину, городину, горіхи, кружала сиру. Тим часом септон Мерібальд очолив приготування кулешу на кухні.
— На жаль, помаранчі мої скінчилися, і нових до весни я вже навряд побачу, — розповів він одному маленькому хлопчикові. — Ти колись куштував помаранча, малий? Якщо його стиснути, можна висмоктати смачнющий сік.
Хлопчик заперечливо затрусив головою, а септон скуйовдив йому волосся.
— То я тобі привезу, як весна прийде. Тільки будь хорошим хлопчиком і допоможи мішати куліш.
Пан Гайл скинув чоботи погріти ноги коло вогню. Коли Брієнна сіла поруч, він кивнув на віддалений кінець трапезної.
— Отам на підлозі, де нюхає Пес — плями крові. Їх відмивали, та кров просякла глибоко в дерево. Тепер годі вивести.
— Це та корчма, де Сандор Клеган убив трьох людей свого брата, — нагадала йому Брієнна.
— Авжеж, — погодився Добич, — та чи першими вони тут загинули… і чи останніми?
— Ви боїтеся кількох дітей?
— Четверо чи п’ятеро — це кілька. А десяток — це вже занадто. Он який безлад вчинили. Цих дітей треба загорнути в пелюшки та підвісити на стіну, доки дівчата не відростять цицьки, а хлопцям не час буде голитися.
— Мені шкода їх. Усі втратили батьків і матерів. Дехто бачив, як їх убивали.
Добич закотив очі під лоба.
— Бігме, я й забув, що розмовляю з жінкою. Так, жіночі серця м’які та сльозаві, наче отой ріденький куліш, що його варить наш септон. Але ж я гадав, ви інакша. А насправді? Десь усередині нашої діви-войовниці з довгим мечем скиглить про діточок майбутня мамця? Невже вам бракує миленького рожевого немовляти, щоб цицьку смоктав?
Пан Гайл знущально вишкірився.