— Він кохав мене, — почула Аріана власні слова. — І загинув за мене.
— Якщо так, він може стати першим з багатьох. Ти й твої сестри хотіли війни. Ваше бажання може справдитися. Ще один воїн Королегвардії наближається до Сонцеспису цієї миті. Пан Балон Лебедин везе мені голову Гори. Моє значкове панство затримує його, купуючи мені час. Вили вісім днів розважали його ловами та соколами на Кістяному шляху. Коли він вийшов з-поміж гір, то на два тижні застряг на бенкетах у князя Крицака. Зараз він у Торі, де пані Джордейн влаштовує на його честь бучні забави. Коли ж лицар досягне Примар-Горба, то побачить, що пані Толан має намір її перевершити. І все ж рано чи пізно пан Балон таки дістанеться Сонцеспису, а тоді захоче побачити принцесу Мирцелу… і пана Ариса, свого присяжного братчика. Що мені йому казати, Аріано? Брехати, що Дубосерд загинув на полюванні чи впав зі слизької сходинки? Можливо, Арис купався у Водограйних Садах, послизнувся на мармурі, вдарився головою і потонув?
— Ні, — заперечила Аріана. — Скажіть, що він загинув, захищаючи свою маленьку принцесу. Скажіть панові Балону, що Темна Зоря намагався її убити, що пан Арис став між ними і врятував їй життя.
Саме так мали гинути білі лицарі Королегвардії — віддаючи свої життя за життя тих, кого присяглися захищати.
— Пан Балон може плекати підозри, як плекали ви, коли Ланістери вбили вашу сестру та її дітей, але доказів не матиме…
— …доки не поговорить з Мирцелою. Чи хоробрій дитині теж доведеться загинути у нещасному випадку? Якщо так, почнеться війна. Жодна брехня не врятує Дорн від гніву королеви, якщо її донька загине, знаходячись під моїм захистом.
«Я потрібна йому, — зрозуміла Аріана. — Ось чому він послав по мене.»
— Я можу сказати Мирцелі, що їй говорити, але навіщо це мені?
Хмара гніву промайнула батьковим обличчям.
— Застерігаю тебе, Аріано: мені уривається терпець.
— Застерігаєте мене? — «Я вже не дивуюся, батечку.» — Отакої! До князя Тайвина та усіх Ланістерів ви завжди мали поблажливість Баелора Блаженного. Не те що до рідної дитини.
— Ти плутаєш терплячу обачливість з поблажливістю. Я наближував падіння Тайвина Ланістера від того дня, коли мені розповіли про Елію та її дітей. Я плекав надію позбавити його всього, що йому миле та любе, перш ніж убити… але його син-карлик відібрав у мене цю втіху. Втім, дещо мене розрадила думка, що Ланістер помер наглою смертю від руки покруча, якого сам і породив. Та нехай. Князь Тайвин виє у смертних муках пекла… де скоро тисячі приєднаються до нього, якщо твоя необачність призведе до війни. — Батько скривився, наче його боляче вкололо саме слово. — Адже ти цього хотіла?
Але князівну не так легко було схилити.
— Я хочу звільнення моїх сестер у перших! Я хочу помсти за дядька. Я хочу свої права!
— Твої… права?
— Дорн!
— Ти матимеш Дорн, коли я помру. Невже тобі вже кортить позбавитися мене?
— Це питання я мала б звернути до вас, пане батьку. Ви багато років намагалися позбавитися мене.
— Це неправда.
— Неправда? Може, спитаємо мого брата?
— Тристана?
— Квентина!
— Чому його?
— А де він?
— У війську князя Крицака на Кістяному шляху.
— Ви добре вмієте брехати, пане батьку, годі казати. Навіть оком не змигнули. Квентин поїхав до Лису!
— Чого це ти таке надумала?
— Друзі розповіли.
Вона теж мала свої таємниці. І легко їх не виказувала.
— Твої друзі збрехали. Даю тобі слово: твій брат не поїхав до Лису. Присягаюся сонцем, списом і Седмицею.
Та Аріану не так просто було обдурити.
— То до Миру? Чи до Тирошу? Я знаю, що він десь за вузьким морем. Винаймає сердюків, щоб позбавити мене мого першородства.
Батькове обличчя потемнішало.
— Недовіра до мене, Аріано, не робить тобі честі. Це Квентин мав би змовлятися проти мене. Я відіслав його від себе ще дитиною, надто малою, щоб розуміти потреби Дорну. Андерс Крицак став йому кращим батьком, ніж я. І все ж твій брат лишився мені вірним та покірним.
— А чом би й ні? Ви завжди прихилялися саме до нього. Він схожий на вас лицем, думає так само, і ви хочете віддати йому Дорн, навіть не заперечуйте. Я читала вашого листа. — Слова досі палали вогнем у неї в пам’яті. — «Одного дня ти сидітимеш там, де я, і правитимеш усім Дорном» — написали ви йому. Скажіть-но мені, пане батьку, коли ви намірилися позбавити мене законного спадку? Того дня, коли народився Квентин? Чи того, коли народилася я? Що я такого зробила, щоб викликати вашу ненависть?