— Якщо твоя ласка.
Вона присіла на ліжко і розгладила його довге шовковисте волосся. «А таки гарне.» Пані Ліза розчесувала його власноруч, щовечора, і підрізала, коли була потреба. Після її падіння на Роберта нападала страшна трясця щоразу, як хтось наближався до нього з гострим залізом. Тому Петир наказав облишити волосся юного князя — нехай росте. Алейна накрутила собі кучерик на палець і мовила:
— То тепер ти підведешся з ліжка? Даси нам себе вдягти?
— Я хочу сто лимонних тістечок і п’ять казок!
«Я б дала тобі сто копняків під дупцю і ще п’ять лящів у потилицю. Ти б не смів так поводитися, якби тут був Петир.» І справді — до свого вітчима маленький володар відчував розумну осторогу.
Алейна вичавила з себе посмішку.
— Як забажає пан князь. Але нічого не буде, доки тебе не вмиють, не вдягнуть і не відправлять у дорогу. Ну ж бо, хутенько! Поки ранок не скінчився.
Вона взяла його за руку і рішуче витягла з ліжка. Та перш ніж устигла покликати челядь, Робчик-любчик охопив її своїми кощавими рученятами і поцілував. То був поцілунок маленького хлопчика, незграбний і сором’язливий. Роберт Арин усе на світі робив незграбно. «Але якщо заплющити очі, можна уявити себе з Лицарем Квітів.» Якось пан Лорас подарував Сансі Старк червону троянду, але ніколи не цілував… і жоден Тирел ніколи не поцілує Алейну Камінець. Врода вродою, але народилася вона не на тих ковдрах і не від порядного ложа.
Коли вуста хлопчика торкнулися її власних, вона мимоволі пригадала інший поцілунок — якого ніколи й не забувала. Жорсткий і жорстокий, його рот безжально притиснувся до її. Він прийшов до неї у пітьмі, коли небо повнилося зеленим вогнем. «Він узяв пісню і цілунок, а мені лишив тільки скривавлене корзно.»
Але те вже не важило. Ті дні скінчилися, і тієї Санси теж більше не лишилося.
Алейна обережно відсторонила свого маленького повелителя.
— Досить вже. Ти зможеш поцілувати мене ще, коли ми досягнемо Брами. Якщо дотримаєш слова.
Мадді та Гретхель чекали ззовні разом із маестром Колемоном. Маестер вже вимив гидоту з волосся і перевдягнув рясу. З’явилися також і Робертові зброєносці — Теранц та Гиліс завжди спритно винюхували, де коїться якась капость.
— Князь Роберт почувається сильнішим, — сказала Алейна служницям. — Принесіть гарячої води для купелі, та дивіться, не обшпарте. І не смикайте за волосся, коли вичісуєте — він цього не любить.
Один зі зброєносців вишкірився і гигикнув, на що вона відповіла:
— А ти, Теранце, розклади подорожній одяг його вельможності та найтепліший кожушок. Ти, Гилісе, тим часом можеш прибрати розбитого горщика.
Гиліс Графтон скривив мармизу.
— Я не покоївка!
— Роби, що велить панна Алейна, бо скажу Лоторові Брюну, — мовив маестер Колемон і пішов разом з нею проходом та звивистими сходами. — Дякую вам, панно, за втручання. Ви вмієте дати князеві ради.
Маестер трохи повагався і спитав:
— Чи не спостерігали ви нападів трясці, поки були з ним?
— Пальці трохи тремтіли, коли я взяла його за руку, та й по тому. Він каже, ви кладете щось погане йому в молоко.
— Погане? — Колемон блимнув на неї очима і загуляв борлаком вгору та вниз. — Я просто… а кровотечі з носа не було?
— Не було.
— То й добре. Це справді добре. — Маестер нахилив голову на сміховинно довгій та тонкій шиї, теленькнувши ланцюгом. — Цей спуск у долину… найбезпечніше було б, ласкава панно, якби я змішав його вельможності трохи макового молочка. А Мія Камінець прив’язала б його до спини найнадійнішого зі своїх мулів, і хай би дрімав дорогою.
— Володареві Соколиного Гнізда не личить сходити зі своєї гори прив’язаним до спини мула, наче мішок ячменю.
Цього Алейна була більше ніж певна. Вони не сміли показати всьому світові справжню кволість та боягузтво Роберта — так застерігав її батько. «Шкода, що його немає. Він би знав, що робити.»
Петир Баеліш знаходився на іншому кінці Долини, де гостював на весіллі князя Лионеля Корбрея. Бездітний вдівець сорока з гаком років, князь Лионель одружувався з гарненькою та міцною шістнадцятирічною донькою багатого купця з Мартинова. Петир сам засватав молоду за жениха; посаг за нею давали величезний, та й не диво — надто вже низького роду вона була, якщо рівняти з майбутнім чоловіком. На весілля мали з’їхатися усі шляхетні роди, піддані Корбреїв: князі Восколив, Графтон, Линдерлі, дрібніше панство та земельне лицарство… і князь Видзвін, що нещодавно замирився-таки зі своїм батьком. Решта панів-рокошан свята відцуралася, тому присутність Петира мала суттєву вагу.