— Так, пане батьку.
Алейна відчула, що червоніє. Але про поцілунок вже було забуто.
— Ти не повіриш і половині того, що відбувається у Король-Березі, мила моя. Серсея робить одну божевільну дурницю за іншою, в чому їй весело допомагає зібрана нею по нитці рада глухих, сліпих та пришелепкуватих. Я завжди передвіщував, що вона зажене державу в злидні та знищить себе сама, але не чекав, що так швидко. Це мене дратує. Я сподівався мати чотири чи п’ять спокійних років, щоб посадити в ґрунт насіння і дати визріти певним плодам, але зараз… добре хоч, що я почуваюся в безладі, наче риба у воді. Боюся, та жалюгідна крихта миру і ладу, що її нам лишили п’ять королів, не переживе ще трьох королев.
— Трьох королев?! — не зрозуміла Алейна.
Петир нічого не пояснив, натомість посміхнувся і відповів:
— Я привіз моїй любій дівчинці подарунок.
Алейна відчула водночас і втіху, і подив.
— Сукню?
Вона чула, що в Мартинові багато добрих кравчинь, а вона вже так втомилася вбиратися сіро та вбого.
— Дещо краще. Вгадуй знов.
— Коштовності?
— Не буває коштовностей, яскравіших за очі моєї доньки.
— Лимони? Ви знайшли лимонів?
Вона ж обіцяла Робчикові-любчикові лимонні тістечка. А хіба зготуєш лимонні тістечка без лимонів?
Петир Баеліш узяв її за руку і притяг до себе на коліна.
— Я уклав для тебе шлюбну угоду.
— Шлюбну… — Їй перехопило горло. Вона не хотіла знову заміж. Ані зараз, ані більше ніколи. — Я не… я ж не можу вийти заміж. Пане батьку, я…
Вона зиркнула на двері — пересвідчитися, що їх зачинено.
— Я ж заміжня, — прошепотіла вона. — Ви ж знаєте.
Петир поклав їй пальця на вуста.
— Карлик одружився з донькою Неда Старка, не моєю. Але то байдуже. Це лише заручини. Сам шлюб мусить почекати, доки Серсеї не настане край, а Санса не овдовіє. Ще ж і тобі треба буде познайомитися з хлопцем, звоювати його прихильність. Пані Тягнидуб не примусить юнака до шлюбу без його волі та згоди. На цьому вона стоїть твердо.
— Пані Тягнидуб?! — Алейна ледве вірила своїм вухам. — Навіщо їй одружувати одного зі своїх синів з… ну…
— З байстрючкою? Для початку, не забувай, що ти байстрючка не абикого, а намісника Долини. Тягнидуби — рід старий і дуже гордовитий, але не такий багатий, як здається. Я з’ясував це, коли почав скуповувати їхні борги. Певно ж, пані Анія ніколи б не продала сина за гроші. От вихованця — то інша справа… юний Гаррі — досить далекий її родич, а я даю ясній пані за своєю донькою такий посаг, що й Лионелю Корбрею не снився. Інакше не можна, коли накликаєш собі на голову гнів Спижевого Йона — це ж його задуми летять під сім дідьків. Отже, тебе обіцяно Гаррі Гардингові, люба моя. Якщо, звісно, ти зможеш схилити до себе його хлопчацьке серце… втім, гадаю, хто-хто, а ти впораєшся.
— Гаррі Спадкоємцеві? — Алейна спробувала пригадати, що чула про нього від Міранди на горі. — Це ж його щойно висвятили на лицаря. І він вже має байстрючку від якоїсь простої дівчини.
— Ще один його байстрюк вже чекає у череві іншої дівчини. Гаррі важко відмовити, мушу визнати. М’яке біляве волосся, глибокі блакитні очі, ямочки на щоках, коли посміхається. Ще й дуже хоробрий — так мені казали.
Петир піддражнив її хитрою усмішкою.
— Байстрючка ти чи ні, люба моя, та коли про цей шлюб оголосять, тобі заздритимуть усі шляхетні дівчата Долини, ще й чимало з річкового краю та Обширу.
— Чому це? — розгубилася Алейна. — Невже пан Гарольд… як він може бути спадкоємцем пані Тягнидуб? Хіба вона не має синів власної крові?
— Аж трьох, — погодився Петир. Вона почула в його подиху вино, гвоздики та мушкатний горіх. — І доньок, і онуків.
— То хіба вони не передують Гаррі у спадкоємстві? Я нічого не розумію.
— Зрозумієш. Послухай.
Петир узяв її руку в свою власну і легенько провів пальцем усередині долоні.
— Почнімо з князя Яспера Арина, батька Джона Арина. Від нього вродилося троє дітей — два сини і донька. Джон був найстаршим, тож Соколине Гніздо і княжий титул перейшли до нього. Його сестра Алиса одружилася з паном Елисом Тягнидубом, дядьком нинішньої пані Тягнидуб.
Баеліш скривив хитру мармизу.
— Елис та Алиса, хіба не чарівно? Молодший син князя Яспера, пан Ронел Арин, побрався з дівчиною Видзвонів, та встиг закалатати їй лише раз чи два, перш ніж помер від шлункової хвороби. Їхній син Елберт народився у одному ліжку, поки в іншому помирав бідолашний Ронел. Ти уважно слухаєш, люба моя?
— Так. Були Джон, Алиса та Ронел, але Ронел помер.
— Добре. Отже, Джон Арин одружувався двічі, але перші дві дружини не подарували йому дітей, а тому його спадкоємцем впродовж довгих років був небіж Елберт. Тим часом Елис старанно зорював Алисину ниву, і вона лупила йому дітей щороку, подарувавши загалом дев’ятьох — вісім доньок і одного коштовнішого за золото хлопчика, нового Яспера. Після того вона померла, змучена і виснажена, а хлопчик Яспер, знехтувавши неймовірними зусиллями, витраченими на його народження, загинув від удару кінським копитом у голову в віці трьох років. Скоро по тому віспа забрала двох його сестер, лишивши батькам шістьох дітей. Найстарша донька вийшла за пана Дениса Арина, віддаленого родича господарям Долини. Бач, Долиною розкидано кілька гілок дому Арин — усі погордливі, але без шеляга грошей, якщо не рахувати мартиновських Аринів, що мають рідкісний для нашого часу здоровий глузд одружуватися з купецькими родинами. Їм не бракує грошей, але бракує шляхетності, тому про них намагаються не згадувати. Пан Денис походив з однієї з убогих, але гордовитих гілок… а ще він був уславлений турнірний поборник, вродливий, хоробрий, сповнений шляхетної чемності. На додачу він мав оте звабливе прізвище «Арин», кращого за яке було годі шукати для найстаршої дівчини Тягнидубів. Їхні діти мали стати Аринами і наступними спадкоємцями Долини, якщо Елберта спіткає якась халепа. На жаль, так і сталося — Елберта спіткав Навіжений Король. Ти знаєш, що трапилося?