Наступне, що вона відчула — важку руку, яка трусила її, щоб розбудити. В келії стояла глуха пітьма; над Серсеєю схилилася дебела потворна жінка зі свічкою в руці.
— Хто ти така? — завимагала королева. — Ти прийшла мене звільнити?
— Я септа Унела. Я прийшла вислухати вашу сповідь про вбивства та перелюбства.
Серсея відкинула геть її руку.
— Тобі зітнуть голову! Не смій торкатися мене, потворо! Забирайся геть!
Жінка підвелася.
— Ваша милосте. Я прийду за годину. Можливо, тоді ви будете готові сповідатися.
Година, година і ще година. Так минула найдовша ніч, яку знала Серсея Ланістер — за винятком хіба що ночі Джофового весілля. Горлянка пересохла від крику, аж боліло ковтати. У келії панувала вогка холоднеча. Нічний горщик Серсея розбила сама, тож мусила присісти навпочіпки у кутку, щоб відлити воду, і слухати, як вона дзюрить підлогою. А потім, не встигала королева заплющити очі, як Унела похмурою баштою з’являлася над нею знов і знов, трусячи за плече і вимагаючи сповіді гріхів.
День не приніс полегшення. Коли розвиднілося, септа Моела принесла миску якогось сірого рідкого варива. Серсея жбурнула миску їй у голову. Та коли принесли свіжий дзбан води, королева скорилася власній спразі й зробила кілька ковтків. І нову сорочку — сіру, тонку, з легким смородом плісняви — вона теж прийняла, щоб прикрити голе тіло. Того вечора, коли Моела з’явилася знову, Серсея з’їла хліба та риби і завимагала вина — запити. Вина не принесли, натомість свої щогодинні відвідини з вимогами сповіді поновила септа Унела.
«Що відбувається? — міркувала Серсея, дивлячись, як тонка скибочка неба за вікном знову починає темнішати. — Чому ніхто не намагається мене звідси вийняти?» Їй не вірилося, що Кіптюги кинуть напризволяще свого рідного брата. А що робить рада? «Збіговисько боягузів та зрадників. Коли вийду звідси, зітну всім голови й наберу когось гідного.»
Тричі того дня вона чула віддалений гомін на майдані, але натовп вигукував ім’я Маргерії, не Серсеї.
На другий день, ще вдосвіта, коли Серсея вилизувала рештки кулешу з дінця миски, двері келії несподівано розчахнулися і впустили князя Кайбурна. Вона ледве втрималася, щоб не кинутися йому на груди.
— Кайбурне, — прошепотіла вона, — ой божечки, яка ж я щаслива бачити вас. Заберіть мене додому!
— Цього нам не дозволять. На жаль, ви мусите постати перед святим судом Седмиці за вбивство, зраду і перелюбство.
Серсея була така виснажена, що не одразу втямила зміст сказаного.
— Томен! Розкажіть мені про сина. Він досі король?
— Так, ваша милосте. Він у безпеці й доброму здоров’ї, сидить за мурами Маегорового Острогу під захистом Королегвардії. Але почувається самотнім, комизиться, питає вас і свою малу королеву. Його милості досі не казали про ваше… ваші…
— …негаразди? — підказала королева. — Як щодо Маргерії?
— Її теж судитимуть тим самим судом. Блакитного Барда доправили до верховного септона за наказом вашої милості. Він тепер тут, десь нижче від нас. Мої шепотинники кажуть, що його шмагають, але наразі він співає тієї ж солодкої пісні, якої ми його навчили.
«Тієї ж. — Після двох ночей майже без сну королева почувалася запамороченою і ледве тямила себе. — Гак. Його звали Гаком.» З ласки божої, Гак-неборак помре під канчуками, не лишивши Маргерії жодного способу спростувати його свідчення.
— Де мої лицарі? Пан Озфрид… верховний септон хоче вбити його брата Ознея, його золотокирейники мусять…
— Озфрид Кіптюг більше не очолює міську варту. Король прибрав його з посади і поставив замість нього сотника Драконової Брами, такого собі Гамфрея Буруна.
Втомлений розум Серсеї відмовлявся сприймати це божевілля.
— Навіщо Томенові таке робити?!
— Хлопчик не винуватий. Коли перед ним кладуть накази чи листи, він лише радіє нагоді написати своє ім’я та притиснути печатку.
— Це робить моя рада?! Хто? Хто на таке насмілився?! Невже ви?
— На жаль, мене з ради виключили, хоча і дозволили поки що працювати з шепотинниками євнуха. Державою нині правлять пан Гарис Звихт і великий маестер Пицель. Вони надіслали крука до Кастерлі-на-Скелі, запрошуючи вашого дядька повернутися до двору і прийняти намісництво. Та навіть якщо він погодиться, то муситиме поквапитися. Мейс Тирел зняв облогу Штормоламу і вирушив назад до столиці з усім військом. Доповідають, що й Рандил Тарлі вийшов походом з Дівоставу.
— Князь Добромир теж дав свою згоду?
— Добромир відмовився від місця у раді й утік до Довгостолу разом з дружиною, яка першою принесла нам новини про… про звинувачення вашої милості.