Пан Ілин провів пальцем поперек горлянки.
— Е ні, — заперечив Хайме. — Томен втратив брата, а перед ним чоловіка, якого вважав батьком. Якщо я позбавлю його ще й матері, він мене зненавидить… а його мила маленька дружинонька знайде спосіб обернути цю ненависть на користь Вирієві.
Пан Ілин вишкірився усмішкою, яка Хайме не сподобалася. «Бридка усмішка бридкої душі.»
— Забагато патякаєш. Вкоротити б тобі язика, — сказав він лицареві й пішов спати.
Наступного дня до замку з порожніми руками повернувся пан Дермот з Мокрохащів. Коли його запитали, що він знайшов, лицар відповів:
— Вовків. Кілька сотень тієї клятої наволочі.
Вовки позбавили життя двох стражників з його загону — вискочили просто з пітьми і миттю розірвали.
— Озброєних, у кольчугах, у вивареній шкірі! Звірі зовсім їх не боялися. Перед смертю Ятек сказав, що зграю очолювала вовчиця неймовірного зросту. Лютововчиця, якщо вірити його словам. Ще й конов’язями кляті гемони погуляли — зарізали мого улюбленого гнідого.
— Коло вогнищ навколо табору напевне б їх відлякало, — зауважив Хайме, хоча мимоволі зачудувався. Чи не могла лютововчиця пана Дермота бути тією самою, що колись подерла Джофрі на перехресті?
Втім, попри всіх вовків і вовчиць, хай скільки їх було, пан Дермот узяв свіжих коней, ще людей, і знову вирушив у дорогу наступного ранку — поновити пошуки Бріндена Таллі. Того самого полудня панство Тризуба прийшло до Хайме спитати дозволу на повернення до своїх маєтностей. Хайме його дав. Князь Дудар питав також про свого сина Марка.
— Усіх бранців викуплять, — пообіцяв Хайме.
Коли річкові пани пішли, князь Карил Ванс лишився і додав:
— Пане Хайме, вам слід з’їздити до Крукоберегу власною особою. Поки там коло воріт стоїть Джонос, Титос ніколи не скориться, от побачите. Але я знаю, що перед вами він зігне коліно.
Хайме подякував князеві за пораду. Наступним прощався Дужий Вепр. Він хотів повернутися до Даррі, як обіцяв господині — битися з розбійниками.
— Ми проїхали пів-держави від краю до краю, і заради чого? Щоб ти примусив Едмура Таллі обісцяти штани? Про таке пісень не складають. Я хочу битися, Хайме! Хочу здобути собі Хорта. Або порубіжного князька.
— Хортова голова — твоя, аби зумів її дістати, — відповів Хайме. — Але Беріка Дондаріона слід захопити живим і привести до Король-Берега. Його страту мають бачити тисячі очей, інакше він знову втече від смерті.
Дужий Вепр побурчав, але зрештою погодився. Наступного дня рушив і він, разом зі зброєносцем та загоном вояків, а також із Безбородим Джоном Бумбаком, котрий вирішив, що полювання на розбійників йому смакує більше, ніж повернення до дружини, що по всіх усюдах славилася своєю потворністю — можливо, навіть мала бороду, якої бракувало чоловікові.
Хайме лишилося ще дати ради колишній залозі замку. Всі до останнього, вони клялися, що нічого не знали про наміри пана Бріндена і гадки не мають, де він може ховатися.
— Брешуть! — наполягав Емон Фрей, але Хайме їм вірив.
— Якщо ні з ким не ділитися своїм задумом, ніхто тебе не зрадить, — зауважив він.
Пані Генна хотіла піддати кількох людей тортурам, але Хайме заборонив.
— Я дав Едмурові слово, що нікого з залоги не зачеплять, якщо вони складуть зброю.
— Як це по-лицарському, — пирхнула тітка. — Біда, що тут доречніша тверда рука, ніж лицарські витребеньки!
«Спитай Едмура про мої лицарські витребеньки, — подумав Хайме. — Спитай про метавку.» Чомусь йому здавалося, що коли маестри писатимуть про нього в літописах і розвідках, жоден не сплутає його з Аемоном Драконолицарем. І все ж душа його повнилася несподіваною втіхою. Війну було майже виграно. Дракон-Камінь узято, Штормоламові лишилося недовго — в цьому він сумнівів не мав. Коли Станісові до смаку Стіна, то хай там і сидить; північани віддячать йому не більшою любов’ю, ніж штормове панство. Якщо його не знищить Руз Болтон, то доконає зима.
А йому тим часом вдалося дати ради Водоплинові, не здіймаючи зброї ані проти Старків, ані проти Таллі. Коли він знайде Чорноструга, то буде вільний повернутися до Король-Берега. Саме там йому місце — поруч з королем. «Поруч із сином.» Чи захоче Томен знати, хто його батько? Правда може коштувати йому престолу. «Що тобі краще мати: батька чи стілець під дупою? Що скажеш, хлопче?» Хайме дуже хотів би знати відповідь, але не знав. «Ставити королівську печатку на папери він таки полюбляє…»