— Лист королю Томену?
— У Зимосічі Томен бився з моїм братом Браном на дерев’яних мечах. І мав на собі стільки повсті, що скидався на набитого для пічки гусака. Бран тоді збив його на землю. — Джон підійшов до вікна. — А потім Бран загинув. А рожевопикий опецьок Томен тепер сидить на Залізному Престолі з короною на своїх золотих кучерях.
«Бран не загинув! — кортіло вигукнути Семові. — Він пішов за Стіну з Холодноруким!» Але слова застрягли йому в горлянці. «Я присягнувся, що нікому не скажу.»
— Бачу, ти не підписав листа.
— Старий Ведмідь прохав Залізний Престол про допомогу чи не сто разів. І йому прислали Яноса Слинта. Жоден лист не змусить Ланістерів нас полюбити. Адже вони чули й чують, як ми допомагаємо Станісові.
— Але ж тільки у захисті Стіни, не в змаганнях за престол! — Сем швидко перечитав листа. — Тут саме так і написано!
— Князь Тайвин може не схотіти побачити різницю. — Джон забрав листа назад. — Навіщо йому допомагати нам зараз, якщо він жодного разу не допоміг раніше?
— Ну, — мовив Сем, — він же не захоче, щоб люди казали: ось, мовляв, Станіс виїхав на чолі війська на захист держави, поки король Томен сидів і бавився іграшками. Це накличе сором на дім Ланістер.
— Я хочу накликати на дім Ланістер не сором, а смерть і руїну. — Джон підняв листа. — «Нічна Варта не втручається у чвари Семицарства», — прочитав він. — «Ми склали обітницю боронити царину людей, яка зараз знаходиться у жахливій небезпеці. Станіс Баратеон допомагає нам проти ворогів за Стіною, хоча ми не є його підданими чи служивими вояками…»
— Ну, — посовався Сем, — таки не є. Адже так?
— Я дав Станісу харчів, притулок і Ніч-Кром, а ще дозволив оселити якусь частину вільного народу в Дарунку. Це все.
— Князь Тайвин скаже, що це забагато.
— Станіс каже, що цього замало. Що більше даєш королю, то більше він жадає. Ми гуляємо крижаним мостом, де по обидва боки — бездонне провалля. Задовольнити одного короля — то вже справа нелегка. Задовольнити двох — навряд чи можлива.
— Так, але… раптом Ланістери переможуть, і князь Тайвин вирішить, що ми зрадили короля тим, що допомогли Станісові? Це ж буде кінець Нічній Варті. Він має за собою Тирелів з усім могуттям Вирію. І він таки розбив князя Станіса на Чорноводі.
Семові ставало млосно від самого лише вигляду крові, та він кумекав у тому, як і завдяки чому виграються війни. Його батько подбав про навчання сина.
— Чорновода — то була одна битва. Робб виграв усі свої битви, а голову втратив. Якщо Станісові вдасться підняти північ…
«Він намагається переконати себе, — зрозумів Сем, — але не може.» З замку Чорного вилетіло безліч круків на борвії чорних крил, закликаючи князів півночі оголосити підтримку Станісові Баратеону та приєднати свої потуги до його війська. Більшість тих круків вислав сам Сем. Поки що повернувся лише один птах — той, який літав до Карголду. Від решти панства було чути лише моторошну тишу.
Та навіть якби всі північани і стали на його бік… Сем не розумів, як навіть у такому разі Станіс сподівається здолати об’єднану потугу Кастерлі-на-Скелі, Вирію та Близнюків. І все ж без північан його справа приречена від самого початку. «Так само приречена, як Нічна Варта, якщо князь Тайвин назве нас зрадниками.»
— Ланістери мають собі власних північан. Князя Болтона та його байстрюка.
— Станіс має Карстарків. Якщо він залучить до своєї справи ще й Білу Гавань…
— Якщо, — наголосив Сем. — А якщо ні… тоді, пане воєводо, навіть паперовий щит краще, ніж зовсім ніякого.
Джон зашурхотів листом, розпрямлюючи його.
— Та мабуть.
Він зітхнув, узяв перо і нашкрябав підпис унизу листа.
— Подай мені воску для печаток.
Сем нагрів паличку чорного воску над свічкою, накрапав трохи на пергамен і подивився, як Джон твердо втискає у калюжку печатку князя-воєводи.
— Віднеси маестрові Аемонові, коли підеш, — наказав Джон. — Хай надішле птаха до Король-Берега.
— Надішлю. — Сем завагався. — Пане воєводо, чи не можна спитати… Я бачив, як звідси вийшла Йоля. Вона трохи не плакала.
— Вала знову прислала її прохати про Манса.
— Ой…
Вала — то була сестра жінки, яку Король-за-Стіною взяв собі за королеву. «Дичацькою принцесою» кликав її Станіс зі своїми людьми. Сестра її Далла загинула під час битви, хоча її не торкнувся жоден клинок — вона померла, народжуючи сина Манса Розбишаки. Сам Розбишака теж мав скоро відійти за нею в могилу, якщо почуті Семом плітки містили хоч трохи правди.