Коло Великого Септа Баелора — величного мармурового храму нагорі пагорба Візеньї — мулялася купка жалобників, далеко поступаючись числом золотокирейникам, яких пан Аддам Марбранд розставив поперек майдану. «Пізніше набіжать» — сказала собі королева, спираючись на руку пана Мерина Транта при виході з ношів. На ранкову відправу пускали тільки родовите панство та їхній супровід; по обіді мала відбутися ще одна для посполитих, а вечірню вже правитимуть для всіх. До вечерні доведеться повернутися і Серсеї, щоб поспільство бачило її у жалобі. «Хамській юрбі належить видовище.» Які ж вони набридливі… Замість тішити їхню дурість, вона б мала призначати уряди, вести війну, правити державою. От батько зрозумів би…
Нагорі сходів її зустрів верховний септон. То був згорблений старий з ріденьким кущиком сивої бороди — такий зігнутий під вагою розкішних гаптованих шатів, що очима знаходився проти грудей королеви… хоча його вінець — чудернацьке мереживне диво, плетене з золотого дроту та кришталів — додавало чи не півтори стопи до зросту. Вінця подарував йому князь Тайвин навзамін украденого бунтівною юрбою, що вбила попереднього верховного септона. Це сталося того самого дня, коли Мирцела відпливала у Дорн. Жирного дурня витягли з ношів і роздерли на шматки. «Він був ненажерливий… але радий догодити за належну ціну. А цей…» Нового верховного септона поставив свого часу Тиріон, раптом пригадала Серсея, і від спогаду їй стало незатишно.
Плямиста рука старого, що витикалася з рукава, прикрашеного золотим плетивом і невеличкими кришталиками, нагадувала курячу лапу. Серсея стала на коліна просто на мокрий мармур і поцілувала його пальці, тоді закликала Томена зробити те саме. «Що він про мене знає? Скільки йому розповів карлик?» Проводжаючи королеву до храму, верховний септон посміхався. Але чи то була погрозлива посмішка, що ховала невимовлене знання, чи порожній беззубий вишкір старих зморшкуватих вуст? Королева не знала, що саме їй думати.
Вони подолали шлях крізь Світличну Палату під кольоровими кулями олив’яного скла; королева міцно тримала Томенову руку в своїй. З боків їх оточували Трант і Кіптюг, чиї мокрі корзна спливали водою на підлогу, де назбиралися цілі калюжі. Верховний септон крокував поволі, спираючись на патерицю з оберіг-дерева, увінчану кришталевою кулею. Його супроводжувало семеро Превелебних, виблискуючи вбраннями зі срібнотканого альтембасу. Томен був одягнений у золоту парчу під соболиною делією, королева мала на собі стару сукню чорного оксамиту з горностаєвою облямівкою. Нову замовляти не було часу, а ту саму, яку вона носила по Джофрі, вдягати знову було годі й думати — так само, як ту, в якій вона ховала Роберта.
«Ну хоч по Тиріонові ніхто не вимагатиме від мене жалоби. До його поминок я вдягнуся у кармазиновий шовк та золоту парчу, а в волоссі матиму рубіни.» Нещодавно вона видала наказ: хто принесе їй голову карлика, той отримає княжий титул — хай з якого хамського роду походить. Круки донесли обіцянку до всіх кутків Семицарства; скоро звістка перетне вузьке море, досягне Дев’яти Вільних Міст і земель за ними. «Хай Біс тікає хоч до країв землі. Від мене — не втече.»
Королівська хода проминула внутрішні двері до склепінчастого серця Великого Септу, рушила широким проходом — одним із семи, що зустрічалися під головною банею. Праворуч і ліворуч високородні жалобники ставали на коліна, коли їх проминали король та королева. Присутні були батькові значкові пани, а також лицарі, що билися за князя Тайвина у півсотні битв. Побачивши їх, королева трохи зміцніла серцем. «Все-таки я не зовсім позбавлена друзів.»
Під високою банею Великого Септу зі скла, золота і кришталю на східчастому мармуровому підвищенні простяглося тіло князя Тайвина Ланістера. Коло його голови стояв на варті Хайме, єдиною здоровою долонею стискаючи руків’я довгого обіручного меча, вістря котрого стояло на підлозі. Кирея з каптуром на ньому була біла, наче щойно впалий сніг; ланки довгої кольчуги прикрашали перломутер та золото. «Князь Тайвин хотів бачити його у ланістерівському золоті та кармазині, — подумала вона. — Батька завжди сердив білий колір на Хайме.» А ще брат знову вирощував бороду; щелепу та щоки його вкривала жорстка стерня, надаючи обличчю грубого та неохайного вигляду. «Хоч би почекав, поки батькові кістки впокояться під Скелею.»