— Це… несподівано, пане мій.
Вона здригнулася, побачивши сльози у князя в очах.
— Несподівано, але аж ніяк не незаслужено. Моя пані поціновувала вас понад усіх інших значкових панів. Ви були каменем, на якому стояв її дім — так вона казала мені сама.
— Її каменем. — Князь Нестор зашарівся. — Вона так казала?
— І вельми часто. А оце, — Петир махнув рукою на пергамен, — доказ її слів.
— Це… це добре знати. Джон Арин справді цінував мою службу, я це знаю, але пані Ліза… вона мене зневажила, коли я приходив шукати її руки, і я боявся… — Князь Нестор насупив лоба, яким побігли борозни. — Бачу, тут печатка Аринів, але ж підпис…
— Пані Лізу вбили, перш ніж грамоту встигли подати їй на підпис. Тому підписав я, як наказний господар Долини. Знаю, саме таким було б її бажання.
— Зрозуміло. — Князь Нестор знову скрутив пергамен у сувій. — Ви… вірні своєму обов’язкові, пане мій. Та й у хоробрості вам не відмовиш. Дехто вважатиме цей привілей негідним і винуватитиме вас за нього. Адже титул Намісника Брами ніколи не був спадковим. Арини збудували Браму за тих часів, коли самі ще носили Соколиний Вінець і правили Долиною як королі. Гніздо було їхнім літнім стольцем, та коли починав падати сніг, увесь двір спускався донизу. Можна сказати, Місячна Брама — не менш королівський замок, ніж Соколине Гніздо.
— У Долині немає королів уже триста років, — зауважив Петир Баеліш.
— Так, відколи прийшли дракони, — погодився князь Нестор. — Та навіть після того Брама лишалася замком Аринів. Сам Джон Арин був її Намісником за життя свого батька. Після успадкування княжого престолу він віддав уряд своєму рідному братові Ронелу, а тоді братові у перших Денисові.
— Князь Роберт рідних братів не має, а інші родичі — вельми далекі.
— Справді так. — Князь Нестор міцно стиснув сувій. — Не скажу, що не сподівався на цю честь. Поки князь Джон правив державою як Правиця, на мої плечі ліг тягар правління Долиною від його імені. Я зробив усе, що від мене вимагалося, і нічого для себе не просив. Але на богів, хто це заслужив, якщо не я!
— Жодного сумніву, — відповів Петир, — і князь Роберт спатиме міцніше, коли знатиме, що при підніжжі гори його спокій завжди оберігатиме вірний друг.
Він підняв келиха з вином.
— Отже, насмілюся випити, пане мій, за дім Ройс, Намісників Місячної Брами… віднині й на віки вічні.
— Так, віднині й на віки вічні!
Два срібних келихи брязнули один об одний.
Пізніше, значно пізніше, коли глек золотого вертоградського вина спорожнів до краплі, князь Нестор відкланявся і пішов до свого лицарського товариства. До того часу Санса вже спала навстоячки, мріючи тільки про те, щоб заповзти до власного ліжка. Але Петир ухопив її за руку і спитав:
— Бачиш, які дива творить брехня і вертоградське золоте?
Чому їй кортіло плакати? Адже це добре, що Нестор Ройс тепер на їхньому боці.
— Невже це все брехня?
— Певно, що не все. Ліза часто величала князя Нестора каменем, та навряд чи хотіла його тим похвалити, бо сина його кликала «лобаком». Так, Ліза знала, що князь Нестор мріє володіти Брамою на спадкових правах, щоб зрівнятися з іншими князями не за самим лише титулом. Але ж вона мріяла про інших синів і хотіла передати замок молодшому братові Роберта. — Він звівся на ноги. — Ти розумієш, що тут відбулося, Алейно?
Санса хвильку повагалася.
— Ви віддали князеві Нестору Місячну Браму, щоб убезпечити собі його підтримку.
— Так, я це зробив, — погодився Петир, — але ж наш наріжний камінь походить з Ройсів, що означає надмірну пиху і надмірний гонор. Якби я просто в очі запитав його про ціну його підтримки, він би надувся, як сердита жаба, бо бач, відчув би образу своїй честі. А отак… він не зовсім тупоголовий, щоб дурити себе, але водночас розуміє, що подана йому брехня краща для нього, ніж правда. Він хоче вірити, що Ліза поціновувала його понад усіх значкових панів. Зрештою, один з тих значкових — Спижевий Йон, а Нестор ніколи не забуває, що походить з молодшої гілки дому Ройс. Він хоче для свого сина кращої долі. А люди честі зроблять для своїх дітей таке, чого б ніколи не подумали зробити для себе.
Санса кивнула.
— Підпис на грамоті… ви б могли попрохати князя Роберта докласти власної руки, але натомість…
— …підписав сам як наказний господар Долини. Навіщо?
— Для того, щоб… якщо вас приберуть з посади… або вб’ють…
— …права князя Нестора на Браму раптом стали сумнівними. Запевняю тебе, його уваги це не уникло. Ти розумниця, що все дотямила сама. Втім, меншого я від своєї доньки й не чекав.