Серсея зиркнула туди, де рукав братової білої шовкової сорочки був припнутий шпилькою на пеньку руки.
— Пригадую, як чудово вони вберегли Джофрі, ці твої неперевершені лицарі. Я хочу, щоб ти лишався з Томеном цілу ніч, ти зрозумів?
— Я поставлю ззовні дверей надійного стражника.
Королева вхопила його за руку.
— Я не хочу стражника! Ти сам. Усередині опочивальні.
— На випадок, якщо Тиріон виповзе з комина? Не виповзе.
— Це ти так гадаєш. Скажеш, ти знайшов усі таємні ходи в цих стінах? — Обидва вони знали, що аж ніяк не всі. — Я не дозволю Томенові лишитися наодинці з Маргерією! Навіть на пів-удару серця не дозволю!
— Вони не залишаться на самоті. З нею будуть її сестри.
— А також ти. Я наказую тобі від імені короля!
Серсея зовсім не бажала, щоб Томен ділив ложе з молодою дружиною, але Тирели наполягали.
— Чоловік та дружина мають спати разом, — казала Колюча Королева, — хай навіть не робитимуть нічого іншого. Авжеж у ліжку його милості вистачить місця на двох.
Пані Алерія підтримала свекруху.
— Нехай дітки зігріють уночі одне одного. Це їх зблизить. Маргерійка часто ділить ковдри з сестричками. Вони співають пісень, грають в ігри, шепочуть таємниці одна одній, коли настає час гасити свічки.
— Як зворушливо, — відповіла Серсея. — То нехай чинять так і далі. У Дівосхроні.
— Певно ж, їхня милість знають краще, — звернулася пані Олена до пані Алерії. — Вони ж матінка нашого вінценосного хлопчика — хоча б тут сумніву бути не може. Та невже ми не дійдемо згоди хоча б щодо шлюбної ночі? Чоловік не має спати окремо від дружини у ніч їхнього весілля. Це поганий призвісток — так починати подружнє життя.
«Колись я тебе навчу, що таке погані призвістки» — заприсяглася королева.
— Хай Маргерія розділить опочивальню з Томеном на одну ніч, — вимушено погодилася вона. — Але не довше.
— Дякуємо вашій милості за згоду та злагоду, — відповіла Колюча Королева, і всі обмінялися посмішками.
Серсеїни пальці увіп’ялися в передпліччя Хайме так, що мали б лишити синці.
— Мені потрібні очі всередині тієї опочивальні, — мовила вона.
— Щоб бачити що? — буркнув він. — Немає жодної небезпеки здійснення шлюбу. Томен ще надто юний.
— А Осіфер Бросквин був надто мертвий, та це не завадило йому зробити дитину, хіба ні?
Її брат розгубився.
— Хто такий той Осіфер Бросквин? Батько князя Пилипа, абохто?
«Та він такий самий невіглас, як Роберт. Уся його тяма — в мечовій руці.»
— Забудь Бросквина, лишень пам’ятай, що я тобі сказала. Присягнися, що лишишся біля Томена аж до сходу сонця.
— Воля твоя, — буркнув він легковажно, наче показуючи марність її остраху. — То ти не відмовилася від наміру спалити Башту Правиці?
— Після бенкету. — Це була єдина зі святкових розваг, якою Серсея сподівалася насолодитися. — Нашого панотця убили в тій башті. Я не можу на неї дивитися. Якщо боги матимуть ласку, вогонь викурить з руїн кількох добре захованих щурів.
Хайме закотив очі.
— Ти що, знову про Тиріона?!
— Про нього, про князя Вариса, і про того наглядача.
— Якби хтось із них ховався у башті, ми б його знайшли. Я туди надіслав ціле військо з кайлами та молотами. Ми попробивали стіни, поздирали підлоги, виявили з півсотні таємних проходів.
— А могли проминути ще з півсотні!
Деякі з потаємних лазів виявилися такими малими, що Хайме посилав туди на розвідку малих стайниченків та двірських джур. Було знайдено прохід до кам’яних мішків та сухий кам’яний колодязь, який здавався бездонним. Знайшлося помешкання, повне черепів та зжовтілих кісток, чотири мішки почорнілих срібних монет часів правління короля Візериса Першого. А ще знайшлося безліч щурів… та серед них не було ані Тиріона, ані Вариса, і зрештою Хайме наполіг на припиненні пошуків. Один хлопчина застряг у вузькому проході; його довелося витягати за ноги під болісний вереск. Ще один впав з висоти і зламав обидві ноги. Двоє стражників зникли, досліджуючи боковий прохід. Інші стражники присягалися, що чули їхні слабкі голоси крізь кам’яну стіну, та коли за наказом Хайме ту стіну розвалили, то з іншого боку знайшли тільки землю та уламки.
— Біс малий та хитрий. Він може досі ховатися у стінах. Якщо це так, вогонь викурить його звідти.
— Навіть якби Тиріон досі ховався у замку, то авжеж не у Башті Правиці. Ми лишили від неї порожню шкаралупу.
— Якби ж зробити те саме з рештою цього огидного замку, — мовила Серсея. — Після війни я хочу побудувати новий палац на тому березі річки.