— У малій трапезній таке важке повітря, — вимушено відповіла Серсея. — А дим очі виїдає — аж сльози потекли.
— У мене теж. — Пані Добромир була на зріст така ж висока, як королева, проте на відміну від неї не білява та світлошкіра, а темнава, з волоссям кольору крукового крила, оливковою шкірою, ще й молодша років на десять. Вона простягла королеві світло-блакитну хустку з шовку та мережива. — Я теж маю сина. І знаю, що на його весіллі наплачу цілі річки сліз.
Серсея витерла щоки від власних сліз, мовчки лютуючи, що дозволила їх побачити.
— Дякую, — сухо вимовила вона.
— Ваша милосте, я хотіла… — Мирійка стишила голос. — Ви маєте дещо знати. Вашу покоївку перекупили. Вона розповідає панні Маргерії про все, що ви робите.
— Сенела? — Раптова лють скрутила королеві живіт. Невже нікому навколо не можна довіряти? — Ви цього певні?
— А ви накажіть простежити за нею. Маргерія ніколи не зустрічається з нею самою. За круків — носити листи — їй правлять сестри у перших. Інколи Елінора, інколи Алла, інколи Мегга. Усі три Маргерії наче рідні. Вони зустрічаються у септі та вдають, що моляться. От поставте назавтра в септі вашу людину, і вона побачить, як Сенела шепоче до Мегги під вівтарем Діви.
— Якщо це правда, навіщо ви мені кажете? Ви ж належите до жіночого почту Маргерії. Чого б це вам її зраджувати?
Серсея навчилася остороги ще на колінах у батька; це могла бути пастка, брехня, покликана посіяти незгоду між левом та трояндою.
— Довгостіл присягає Вирієві, це правда, — відповіла жінка, відкидаючи назад жмут чорного волосся, — але ж я приїхала з Миру, і моя вірність належить тільки моєму чоловікові та синові. Я завжди бажаю для них найкращого.
— Зрозуміло.
У тіснім проході королева відчувала пахощі парфумів іншої жінки — мукусовий запах зі спогадами про мох, землю та дикі квіти. А під парфумами жінка понад усе пахкотіла честолюбними прагненнями. «Це ж вона свідчила на Тиріоновому суді, — раптом пригадала Серсея. — Вона бачила, як Біс кидав отруту до келиха Джофрі. І не злякалася розповісти.»
— Я дам ради цій справі, — пообіцяла королева. — Якщо сказане вами — правда, вас нагородять.
«А якщо ти мені збрехала, то я позбавлю тебе язика, а твого вельможного чоловіка — земель та золота.»
— Ваша милість такі добрі. А ще вродливі та чарівні.
Пані Добромир посміхнулася. Зуби вона мала білі, вуста — повні та темні.
Коли королева повернулася до малої трапезної, то знайшла свого брата, що нетерпляче міряв підлогу кроками.
— То був лише ковток вина, що пішов не в те горло. Хоча я теж перелякався.
— У мене в животі все так скрутилося, ані шматочка не проковтну! — загарчала на нього Серсея. — А вино на смак наче жовч! Це весілля було помилкою.
— Це весілля було необхідне. Хлопчик у безпеці, боятися нема чого.
— Телепень! Вінценосці ніколи не бувають у безпеці!
Вона роззирнулася палатою. Мейс Тирел реготав у колі свого лицарства. Князі Рожвин та Рябин стиха розмовляли поміж себе. Пан Кеван похмуро сидів над келихом вина у глибині палати, поки Лансель щось шепотів до септона. Сенела переміщувалася уздовж стола, наповнюючи келихи сестер нареченої вином темно-червоним, наче кров. Великий маестер Пицель заснув. «Ні на кого я тут не можу покластися, навіть на Хайме, — зрозуміла вона, скніючи душею. — Треба розігнати увесь цей вертеп і оточити короля своїми власними людьми.»
Пізніше, коли подали та прибрали солодощі, горіхи та сир, Маргерія з Томеном розпочали танець. Кружляючи підлогою, вони виглядали доволі кумедно, не сказати недоладно. Тирелівське дівчисько вивищувалося на півтори стопи над своїм малим чоловіком, а Томен і танцювати як слід не вмів — де йому було рівнятися з вишуканою зграбністю Джофрі. Утім, він робив усе можливе і не зважав на те, яке видовисько являв стороннім поглядам. Щойно з ним закінчила Діва Маргерія, як одна за одною набігли її сестри, наполягаючи, щоб король потанцював і з ними. «Вони його засмикають, змусять запинатися і тупцювати, наче недолугого селюка, — з ненавистю подумала Серсея. — Половина двору реготатиме з нього за спиною.»
Поки Алла, Елінора та Мегга по черзі забирали собі Томена, Маргерія пройшла палатою в танку зі своїм батьком, потім з братом Лорасом. Лицар Квітів був убраний у білий шовк, навколо стану мав паса з золотих троянд, а на киреї — нефритову застібку в подобі тієї ж таки троянди. «Вони могли бути близнюками» — подумала Серсея, спостерігаючи за двійком Тирелів. Пан Лорас був на рік старший за сестру, але мав такі самі великі карі очі, таке саме рясне брунатне волосся, що кучерями спадало на плечі, таку ж білу і гладку, без жодної вади шкіру. «Добрячий висип прищів на мармизах навчив би вас не ламати з себе казна-що.» Лорас був вищий, мав на обличчі кілька кущиків м’якої брунатної порості, а в Маргерії тіло вже набуло звабливих жіночих обрисів, та в іншому вони скидалися одне на одного більше, ніж Серсея з Хайме, і це її теж украй дратувало.