Зять так себе накручує, тоне в негативі, що боюсь аби дах у нього не поїхав. Канадські безхатьки та божевільні перед тим, як стали такими, спершу стали одинокими, а ще невдасі – одинаку й до самогубства недалеко. Я боюсь, що у зятя почнеться депресія, через яку чоловік рідної сестри моєї дружини скоїв самогубство. Інколи здається, що зять залюбки житиме з бездомними чи навіженими, аби лише його утримували, слухалися та визнавали крутим начальником. Тож коли зять буде один у Канаді, то щодня молитимемося за нього. Що їстиме? Пельмені пакетами та піци? Піци у Канаді не такі вже й дешеві. Зять хоче наше відправлення в Україну обставити так, щоб перед знайомими не виглядати винним. Видимість для зятя – то найголовніше в житті! Пропоную винним зробити не Канаду чи родину, а мене. Я згоден відповідати за всю цивілізацію на планеті та її недосконалість. У молодості, коли відносини з дівчатами доходили кінця і не знали, як розпрощатися, то я починав зводити на себе страшні та непристойні наклепи й це діяло.
Через штучно створену зятем нервову атмосферу в домі, всі почали хворіти, постійно хтось кашляє, а до нас, пенсіонерів, повернулися старі болячки, зароблені ще на тяжкій фізичній роботі двірниками у Києві. Під час останньої сварки зять ображав мене і вчинив розгін за те, що я хворий і надто шумно чищу ніс. Навіть, порадився на цю медичну тему з колегами на роботі. Будівельники заради сміху і в захваті від нової витівки зятя. Одностайно його підтримали. Хворий дід не гідний компанії чудового зятя. Відтоді боюся чхнути в хаті, щоб не спровокувати зятя на нові сварки та не псувати настрій домашнім. Коли зять не на роботі, то, щоб покашляти, виходжу надвір і заходжу за ріг будинку.
Кашляю і згадую університетського однокурсника, пройдисвіта й інтригана, який пізніше навпіл розбив комсомольську газету в Києві, аби лише пару років побути начальником, доки під його мудрим керівництвом те видання не збанкрутувало. Партійний активіст любив робити мені зауваження. Я у вільний від навчання час трудився на кількох роботах двірником та часто застуджувався:
-Гришо, я не люблю, коли так кашляють.
Ще перед повномасштабним вторгненням, причепився, як банний листок. Куди я не вийду в Києві, а він тут, як тут і давай переливали з пустого в порожнє. Якось не витерпів, перебив і запитав чого йому від мене треба.
-Я, Гришо, весь сивий, а в тебе немає жодної сивої волосинки. Ти на дієті чи масажі голови робиш?
-Друже, піди в найближчу галантерейну крамницю, купи собі фарбу для волосся і теж станеш таким.
Як керувала столичною газетою така недалека некмітлива людина, яка місяць сушила голову над тим, чому хтось має кращий вигляд? Колишній редактор, як і зять, теж все життя страшенно ображається, коли я його перебиваю. А як інакше зупинити лавину нісенітниць та маячні, які диваки звідусіль ллють на наші голови? З телевізором зрозуміло – перемкнув і все, слухаєш наступного, часом, ще гіршого.
Мене зять виганяє з хати в Канаді й відправляє в Україну за довгий язик. Для моєї дружини зять привода не знайшов і відправляє за компанію. Спочатку відправить в Україну діда з бабусею, а потім вже кохану з малим. Тож дід з бабусею в усьому винні і не гідні ні жити разом з ним, ні просто знаходитися в Канаді до закінчення війни. Почнуть закінчуватися заощадження доньки – нас усіх на літак і в Європу, а далі в Україну! Його прямолінійність і радує, і ранить.
Довго зять не знав і як причепитися та знайти привід для відправлення в Україну своєї дружини й сина. Нарешті здогадався. За те, що дружина зробила щеплення дитині, а його не поставила до відома:
-Я вам цього ніколи не забуду. Відтепер я до вас буду відноситися так, як і ви до мене.
Геніально! Зять поділився з приятелями обуренням щодо щеплення і ті повністю його підтримали. Вже не дочекаються, коли дивак опиниться сам у Канаді, стане бездомним, потрапить у халепу та телефоном розповість про пригоди й повеселить від душі! Знайомі та й роботодавці вважають зятя комедіантом і розповідають всім про українця, який запалює витівками сіре й одноманітне щасливе канадське життя. Запалюй далі, друже! Та зять по реакції приятелів відчув, що щеплення виглядатиме не зовсім благородно для виправдання відправлення сина з дружиною в охоплену війною Україну. Думав недовго. Вирішив, краще не шукати причину як позбутися сина і дружини та працювати лише кілька днів на місяць, а в інший час бити байдики в Канаді. На запитання моєї доньки що ж їй із сином робити, натякнув, що буде не проти їхнього повернення в Україну: