Мій феномен починається з того, мабуть, що я не забуваю, з моєї точки зору, головного: радянський період історії — це час грандіозного експерименту. Експерименту, що закінчився невдачею, але при цьому залишився найвеличнішим за розмахом та масштабами в історії людства. Попри все наше бажання ми не можемо подивитись на цей експеримент очима тих, хто брав у ньому участь, свідків, жертв, та й просто сучасників — хоч як би ми не намагались, хоч як би не звертались до уяви. Нікого й ніщо не можна судити поза контекстом часу і за законами пізнішими, що не мають зворотньої сили.
У чому був зміст цього експерименту? Протягом кількох десятиріч піддавалась перевірці, випробуванням та обкатувалась така собі суспільно-економічна ідея. Знаєте, бувають красиві інженерні ідеї. На слух, а подекуди і в кресленнях, вони просто зачаровують своєю конструктивною красою та логічністю, але з тієї чи іншої причини виявляються технологічно нездійсненними. Люди з інженерною освітою мене зрозуміють. Але ж без ретельно проведеного експерименту ніякі висновки щодо такої ідеї, як правило, неможливі. Я дуже рано побачив себе учасником цього великого експерименту і ставився до своєї маленької ролі у ньому аж до самого закінчення сумлінно, це найточніше слово. Загалом, одні були залучені у те, що коїлося, проти волі (а більшість ще й несвідомо), зате інші брали участь в експерименті з вірою та надією.
У кожну епоху певна частина добрих людей обов’язково буває чим-небудь засліплена. Мабуть, було щось зачаровуюче в урочистому тоні «Комуністичного маніфесту», який кликав кудись вперед, до чогось правильного та справедливого, інакше він не захопив би найрозумніших, найпрекрасніших людей. І Леся Українка, коли перекладала «Маніфест» на українську мову, була впевнена, що робить найважливішу, правильну справу — дворяночка, розумниця, дочка письменниці Олени Пчілки. Та й дядько у неї був не хто-небудь, а Михайло Петрович Драгоманов, один з батьків українського відродження і при цьому ще затятий ворог усякого революційного насилля. А у неї, спитати б, чому такий потяг до перебудови світу? Та через те, що у людей її гатунку був дуже розвинений орган совісті. Вони відчували докори совісті і почувались незручно через те, що отримали добру освіту, побачили світ, живуть у достатку, а селянин, хлібороб за все своє життя так нічого хорошого не пізнає і не побачить. Люди з таким настроєм, на мій погляд, були готові до будь-яких, найрадикальніших форм рівності — таких, як відміна особистої власності та права спадкоємності, як громадське виховання всіх дітей і навіть спільність жінок (та чоловіків), аби мати чисте сумління перед трудівником. Без таких людей неможливі революції, одних трудівників із мозолястими руками для революції замало.
Читайте «Сонети з в’язниці» Івана Франка:
Ні, не тільки з Європи йшли соціалістичні спокуси. Як бачимо, спокусником міг бути й Чернишевський. «Нові люди», нові прекрасні стосунки, радісна праця, сповнене змісту життя у справедливо та розумно улаштованому суспільстві — хіба ж можна було у молоді роки не мріяти про таке? І Франко анітрохи не здивувався б, прочитавши автобіографічну фразу Леніна: «Чернышевский всего меня перепахал». Та й сам Ленін напевне оцінив би нетерплячу тугу у словах Івана Франка з його листа до коханої: «Ми ще не в соціалістичній державі, де свобідно та весело» (Ользі Рошкевич. 20 вересня 1878 року). Вільно та весело, ніби у снах Віри Павлівни. І Франко, і Ленін бажали як краще. Франко остаточно став соціалістом, коли австрійські жандарми гнали його, босого та в крові, з в’язниці у Коломиї по етапу пішки до Нагуєвичей, а це не менше двохсот кілометрів. Нашому генію мабуть-таки пощастило, що він не дожив до втілення снів Віри Павлівни у життя, помер у травні 1916 року.
Але ж, як я тепер розумію, у Івана Франка та його коханої була майже перед самими очима перша спроба втілити у життя мрію про соціалістичну державу, Паризька Комуна 1871 року. Їх не збентежило те, що ця комуна відзначалась виключно сірим рівнем своїх членів. Були яскраві захисники, але не члени. У Комуні був скасований розподіл влади, і це повинно було насторожити усіх прихильників соціалізму. Що означає — відсутність розподілу влади? А це означає, що самі видаємо закон, самі за цим законом заарештовуємо, самі засуджуємо, самі розглядаємо апеляцію і самі ж таки караємо. Дуже зручно.