Не знаю, чи всіх влаштує моя відповідь щодо закриття Чорнобильської АЕС та всієї цієї проблематики. З одного боку, це ухильна відповідь, а з іншого, погодьтесь, — така пряма, що пряміше, по-моєму, нема куди.
Яке місце ми посідаємо?
Навіть сьогодні не дуже просто зрозуміти, що являє собою економіка України — занадто велика її тіньова складова. У 1991 році це було й зовсім неможливо, але з інших причин. Перші роки незалежності наше міністерство промислової політики займалось виявленням заводів на території України. Адже більшість так званих режимних підприємств замикались на Москву, на різні союзні міністерства, і існували на українській землі абсолютно екстериторіально.
Саме в цей час, наприкінці 1991-го — початку 1992-го, у Москві йшла своя чехарда, ліквідація та злиття міністерств, війна колишніх союзних з колишніми республіканськими, і домогтися інформації щодо номенклатури продукції цих заводів та схем поставок було у більшості випадків абсолютно нереально. Наша суднобудівельна промисловість виявилась, фігурально кажучи, обезголовленою, тому що відповідні проектні інститути залишились у Петербурзі (чи він у той час ще був Ленінградом?). І все таке інше.
Пам’ятаю, як у 1990 чи у 1991 році на сторінках багатьох наших газет промайнули якісь німецькі хлопці-молодці, що видавали себе за експертів, і пророкували незалежній Україні негайний ривок нехай не на перші, але на досить почесні місця у Європі за більшістю соціально-економічних показників. Їхнє пророцтво підтвердилось лише стосовно двох показників: за територією та числом жителів ми дійсно на кращих місцях у Європі.
Вище я описав основні помилки, припущені в Україні під час переходу до ринку, а також головні несприятливі фактори нашого стартового періоду. Як наслідок, у нас склалась розбалансована економіка, деформована структура виробництва, перекручена у своїй суті система відношень власності — перекручена через те, що значна частина цих відносин базується на тіньових, корупційних основах, при тому існує небезпека закріплення такого стану речей на довгий термін.
І разом з цим, повторюсь, не все так безнадійно. Чи то у нашій економіці, чи то у самому нашому народі виявився закладений величезний запас сил самозцілення та самоврегулювання, і ці сили нарешті почали діяти.
Сьогодні довга руйнівна криза 90-х йде до кінця, наявні процеси стабілізації. З другої половини 1999 року в економіці почалось і з того часу без перерв та затримок продовжується те, що Андрій Ілларіонов, радник російського президента, назвав «взрослым ростом». Щоправда, я вважаю, що це поки що не зовсім заслужений комплімент. В українському машинобудуванні доля високотехнологічної продукції складає всього близько 10%. Надто велика частка приросту промислового виробництва досягнута за рахунок праці на експорт нашої металургійної та хімічної промисловості. А це означає, що ми надто прив’язані до кон’юнктури зовнішнього ринку. Ідеал народного господарства — обслуговувати місткий та вимогливий внутрішній ринок, ось тоді можливий «доросле зростання».