Менш за все я схильний вважати, що у КПУ немає майбутнього. Що не кажіть, а досі це найбільша і представлена у всіх регіонах України партія. Згідно з деякими критеріями, це взагалі єдина партія, що реально існує у країні — адже всі інші поки що перебувають у підлітковому віці. Щоправда, за іншими критеріями, навпаки, саме КПУ і не є партією, оскільки у минулому була лише ідеологічним придатком до державної машини та й досі зберігла колишнє самосприйняття. Гадаю, істина десь посередині. КПУ знаходиться на півдорозі від «непартії» до партії. Функцію несучої опори держави вона давно втратила, а у вигляді клубу для тих, хто нудьгує за СРСР, вона довго не протрималася б. Самосприйняття, що не відповідають дійсності, рано чи пізно проходять, як фантомні болі у пальцях давно відрізаної ноги. Сприятливому процесу могло б завадити лише одне — несподіваний прихід КПУ до влади. Сподіваюсь, що цього не станеться, і тоді років через 10 — 15, сильно зменшившись кількісно, поновлена та помолодшавша КПУ (під нинішньою або іншою назвою) стане партією у тому розумінні цього слова, як прийнято у всьому світі, вписавшись у стабільний спектр політичних партій країни — впевнений, що до того часу у нас в Україні такий спектр повністю складеться.
...Пізньої осені 1991 року я подумав: ось іде з історичної арени марксизм-ленінізм, а може у його основі було-таки щось здорове? Чи не вихлюпуємо ми разом з водою дитину? Практика мені добре відома, але чи не криється якась коштовна перлина у недрах теорії? У той же час в різних місцях по всій Україні звільнювалась велика кількість кабінетів, з них вивозили меблі, друкарські машинки (у 1991 році комп’ютери були ще навдивовижу), книги. Зараз уже потроху забувається, що в часи СРСР у всіх високих і не дуже кабінетах за склом неодмінно повинні були поблискувати темно-сині томи повного зібрання творів Леніна (це вважалось обов’язковим), але у деяких стояли також темно-коричневі Маркс з Енгельсом (це вже був ніби факультатив). І ось тепер їх з ганьбою виносили і тимчасово звалювали у коридорах та на підвіконнях сходів. Якось, уже не пам’ятаю, де саме, справа давня, я взяв навмання з якогось підвіконня перший же том Маркса-Енгельса і довго перегортав сторінки, пригадуючи спечний дніпропетровський травень, лункі коридори університету і страх не здати залік по «Капіталу». Мене й зараз розбуди серед ночі, я повторю таку цитату: «Капітал не може виникнути із обігу і також не може виникнути поза обігом. Він мусить виникнути в обігу і одночасно не в обігу». Правда, сьогодні вона стала для мене абракадаброю, тоді я міг пояснити (і, як пригадую, з успіхом пояснив на заліку), чому це саме так. Здається, справа була в тому, що в процесі ужитку гроші стають капіталом, але капітал не тотожний процесу ужитку.
Не пошкодувавши півтори години, я уважно проштудіював «першоджерело», всіма повністю забутий «Комуністичний Маніфест». Ясна річ, країна жила не по цьому маніфесту, але ж якийсь поштовх дав також і він, не дарма ж його вивчали у вузах, тримали на партійній божниці. Враження було сильне, без дурнів. По-перше, виявилось, що Маркс та Енгельс виступали за спільність дружин, хоча й викладено це досить ухильно. «Ви, комуністи, хочете запровадити спільність жінок, — кричить нам хором вся буржуазія... Комуністам нема потреби запроваджувати спільність жінок, вона існувала майже завжди. Буржуазний шлюб є в дійсності спільністю жінок, [позаякі буржуа, не задовольняючись тим, що мають у своєму розпорядженні жінок і дочок своїх робітників, не кажучи вже про офіційну проституцію, вбачають особливу насолоду в тому, чтобы зводити один в одного жінок. Комуністам можна було б закинути хіба тільки те, що вони хочуть запровадити вместо лицемірно-прихованої спільності жінок офіційну, відверту...»
Далі йшлося про те, що з кінцем буржуазного ладу та зникненням капіталу повинна буде зникнути також буржуазна — розумій: моногамна — родина. Що ж лишається? Тільки спільність. Важко було позбавитися враження, що всі ці фрази, особливо про дружин та дочок робітників, вигадував таємний еротоман.
(Мабуть, треба бути менш прискіпливим, а наведені цитати треба розуміти як протест — у найширшій формі — проти статтєвої нерівності і як заклик до досягнення їхньої рівності шляхом революційного зламу буржуазного лицемірства. Якщо так, нехай ці невдалі вирази стануть нагадуванням політикам-публіцистам про те, наскільки важливо висловлювати свої ідеї чітко та недвозначно. Що ж до статтєвого рівноправ’я, воно досягнуте у XX столітті еволюційним шляхом, і «буржуазне лицемірство» не стало на перешкоді.)
Велика «прозорливість» була проявлена і у національному питанні: «Робітники не мають вітчизни... Національна відокремленість і протилежності народів все більше і більше зникають. Панування пролетаріату ще більше прискорить їхнє зникнення. Разом з антагонізмом класів усередині націй щезнуть і ворожі відносини націй між собою». Але ж мільйони людей повірили, що так воно й буде, тому що так повинно бути.
Один пункт «Комуністичного Маніфесту» передбачав освоєння цілини та меліорацію («розчищення під ниви і поліпшення земель за загальним планом»), далі йшло «заснування промислових армий [мабуть, мались на увазі трудові армії, цю ідею потім втілював у життя Троцький], особливо для землеробства», «з’єднання землеробства з промисловістю», громадське виховання всіх дітей.
Втім, одна думка здалась мені навіть дуже розумною. «Буржуазія не може існувати, не спричиняючи повсякчасно переворотів в знаряддях виробництва, не революціонуючи, отже, виробничих відносин, а виходить, і всієї сукупності суспільних відносин». Здається (сьогодні здається!), так легко звідси вивести причину причин невдачі комуністичного експерименту. Один сільський мислитель з-під Дніпропетровська пояснював мені це так: людину не переробиш, у неї так руки влаштовані — до себе загрібати зручно, а від себе — ні. Можна сльози лити з приводу такої недосконалості нашої природи, а можна звернути цю недосконалість на користь суспільству. Як зауважив Адам Сміт, загальна користь надійніше за все породжує загальне благо. Ніхто не чекає від підприємця, що він буде займатися виробництвом благ через любов до людства. Нехай у нього буде абсолютно егоїстичний стимул збільшувати пропозиції та асортимент цих благ. Займайтесь будь-яким підприємництвом, дорогі товариші, та конкуруйте у цьому між собою. Пропонуйте людям потрібні їм товари та послуги, здобувайте з цього особисту користь, спростовуючи Маркса кожен окремо і всі разом.
Я знову повертався до питання своїх молодих років: «Але ж ідея була прекрасна, хіба можна це заперечувати?» (знову відповідав: так, прекрасна — тільки правильніше, мабуть, говорити не про ідею, а про мрію. Намічати можна багато. Як конструктор, я часом мріяв: як було б добре, якби ось у цьому конкретному вузлі не діяла сила тертя. Але така мрія триває одну мить, тому що тертя неусувне. Російський філософ Микола Федоров стверджував, що головна задача майбутнього людства — воскресіння всіх коли-небудь померлих, а його учень Ціолковський тому й зайнявся розрахунками космічних польотів, що воскреслих, як він підрахував, доведеться розселяти по інших планетах — на Землі всіх не вмістити.
На жаль, ані той, ані другий не описали способу воскресіння померлих. Маркс з Енгельсом та їхній учень Ленін не описали, як саме буде побудована соціалістична держава («де вільно й весело»). На думку Леніна, кожен селянин та робітник, кожна куховарка, відпрацювавши свій «восьмигодинний урок», повинні були трохи покерувати державою. Але він не залишив опису, як конкретно це буде діятись. Боюсь, на практиці це виявилося б не легше воскресіння мертвих.
Хочу поділитися своєю особистою образою на Маркса. Це не стосується теми книги, але, можливо, не буде іншого випадку.