— К такій матері! Приймете такого гада, товаришу командир, воювати не будем!
— Що за бардак!
— Всяку гидоту, зрадників прийматимем!
— Шпигуни німецькі лізуть в партизани!
— Геть! Розстріляти сволоча!
— Повісити! — гули партизани.
— Помилуйте, браття!
— Які ми тобі браття, поліцейська сука?! — гнівався новохрещений партизан Устим Товченик.
— Устим!
— Я тебе не знаю!
— Та це ж я, Устиме…
— Не знаю!
— Товариші, не будьте такі жорстокі! Будьте ж люди!
— Ага! Людяності захотів. Ми вже не люди тут! Ми бродимо, як хижі звірі, в лісах, у болотах і не маємо де голову прислонити!
— Так і я…
— Мовчать! В облави ходите на нас. Батьків наших убивали, матерів, жінок, дітей!
— Товариші…
— Мовчи… Де мої діти?
— Верни мені матір! Хто мого батька спалив?
— Товариші, так і в мене згоріло все… Батька вбито, жінку погнали в Німеччину. Кажуть, плакала й проклинала мене і все на світі, товариші. А я броджу звірюкою в лісах вже другий тиждень.
— Дослужився, поліцейський собака!
— Помилуйте! Ви думаєте, я продався?
— А що?
— Мене примусили! Я не хотів бути поліцаєм.
— Ми тебе знищим не за те, що ти поліцай!
— А за що?
— За те, що ти — мерзотник, пригноблював народ, що був ти поганим поліцаєм!
— Так, товариші, нема ж хороших поліцаїв. Посада ж хамська… Я не хотів, їй-богу! Устиме, скажи ж бо…
— Я тебе не знаю!
— От щоб я проклятий був! Щоб я проклятий…
— Брешеш, гаде! — закричали партизани й почали його бити
— Їй-богу, правда! Ой їй же богу, правда! — моливсь поліцай. — Устиме, скажи-бо, сукин син, не бійся!
— Я не знаю тебе.
Коли перед ним звелися дула рушниць, він упав перед ними на коліна і, схопивши жменю землі, заплакав:
— Клянуся святою рідною нашою землею! От щоб я подавився нею, гляньте! — він почав їсти землю, обливаючись сльозами. — Тату, тату, голубоньку мій сивий! — тужив він перед смертю.
— Пождіть стріляти, стрільці! — раптом почувся голос з лісу. Партизани оглянулись. До них підходив у супроводі двох партизанів якийсь чоловік. У нього були зав'язані очі.
— Шумлять ліси стрільбою, шумлять, — сказав він, коли його поставили в партизанське коло. — Світе мій убогий! Де на тобі пролилося ще стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю?..
— Зніми пов'язку! — глухо промовив комісар загону. Зняли пов'язку — Лаврін Запорожець.
— Запорожець?! Товариші, Запорожець, тополівський староста! — Людоїд проклятий! Це ж він людей у ярма запрягав!
— Ага, вже тут? Ну, слава богу, — сказав Запорожець, поглянувши на Гаркавенка.
— Мироїд!
— Помовч, блазень… Здрастуйте!
— Хто такий? — спитав комісар.
— Та той же мироїд, що вам людей прислав був… Щось нікого не бачу, — оглянув Запорожець партизан.
— Яких людей?
— Бреше, в Німеччину одправив півсела! Дочку свою продав у рабство! — не витримав поліцай Гаркавенко.
— Постій, постій! — сказав комісар загону. — Запорожець?.. Людей твоїх нема й дочки нема. Не знаєм.
— Нема? Знаю, що нема… — Страшна правда вхопила Запорожця за горло. Йому нічим стало дихати.
— Йуда!
— Як ти тут опинивсь? — Не понаравилась служба. Подав в одставку. Ось сторож! — показав Запорожець на Гаркавенка. — Він вам все розкаже.
— Людей у ярма запрягав?
— Запрягав.
— Нащо?
— Щоб зліші були.
— Що?!!
— В неволі зло — велике діло.
— Каїн!
— В німецьку неволю продавав?
— Продавав…
— Дочку продав?
— Продав.
— Годі!
— Розстріляти пса!
— Даремно. Я б не стріляв, — спокійно і ніби байдуже сказав Запорожець.
— Да? Так повчи нас, кате, що нам робити з тобою? Повісити, спалити, закопати в землю? Скажи, чого, якої плати хочеш ти од нас за дітей, за батьків наших попалених?
— Кажи, вибирай кару, сукин ти син нехай!
— По якому закону судити тебе?
— Я хотів би, аби мене судили по закону народного лиха, — тихо й виразно промовив Лаврін.
— Що?
— Багато нарубаєте дров, бачу по вас. Хто тут найстарший?
— Я, — сказав молодий командир партизанської роти Грицько Гулак.
— Так от що, хлопче…
— Помовч! — розгнівався Гулак. — Балакати мені будеш, гад! Народного закону захотів!
— Да!
— Творець народного лиха хоче закону!
— Не творець, жертва!
— Ловко. От фашистський прихвостень. Півсела, дочку продав… — звернувсь Гулак до партизан. — Ось воно, полум'я класової боротьби у світовій війні!