2.9. Утопический анализ утопии
В 1906 г. вышла работа "Утопія в белетристиці": "В літературному значенні утопія — образ прийдешнього життя людського громадянства, змальований на тлі якогось… ідеалу". Одни литературные утопии имеют шансы на воплощение, другие — нет: "В науковому значенні утопія — якась така теорія впорядкування громадського життя, що немає ніяких шансів на здійснення і через те їй "нема місця" в реальному світі".
Украинка ищет такие литературные утопии, которые точнее всего предугадывают будущее: "Коли з’явиться щирий мистець і покаже нам "на незмінному ґрунті" нові, справжні картини, повні художньої правди і нерозлучної з нею краси? Вже ми бачимо "предтечу" в постаті Метерлінка, що готує "шляхи господні" в пустині, досі неплідній, белетристичної утопії".
Итак, во время первой русской революции точнее всего о будущем говорил Метерлинк. Что же он говорил? Оказывается, Метерлинк — это Екклезиаст наоборот: "Оливне гілля" написане стилем Метерлінка, цебто мовою поета-філософа з пророчими нахилами… Так писав би Екклезіаст, якби він відродився в оптимісті. Метерлінк нам говорить, що ми живемо в плідну та рішучу добу, що віки прийдешні заздримуть нам, свідкам зорі нової ери. Дарма, що курява, збита великим рухом людськості, сліпить нас — від того не меншає величність руху. Ми перебуваємо добу основного обновлення світогляду, а нове розуміння світової системи конечне приводить до нової моралі і психології". Это все писалось накануне кровавой мясорубки XX века (которую предсказывали Достоевский, Соловьев, Леонтьев и некоторые другие).
"Ми виходимо з періоду релігійного і вступаємо в період науковий, хоч і блукаємо ще навколо правди при димних світачах гіпотез, а магічні слова ще й досі керують нами. Хоч релігійність "випарувалася" з нашого життя, але сума справедливості, добрості, громадської сумлінності все більшає, бо такий, видко, закон розвитку людськості, тільки ми не знаємо ще формули сього закону. Кожне наукове відкриття — а їх так багато в наші часи — додає нову рису до того великого невідомого, що мріється на нашому горизонті, тільки ми ще не вміємо поєднати до купи ті риси… А поки що — ми ждемо, але наше ждання повне життя й поривання вперед, кожний новий факт будить нашу думку, не дає їй заснути і тим рятує її й насвід смерті". И сейчас некоторые ждут, что наука предоставит им мифический "закон розвитку людськості". И не желают учитывать опыт XX века.
"Ми зрозуміли, що нас оточує жива загадка, а не абстрактне божество індусів чи євреїв, і ми шукаємо відгадки в самому житті, а не в теологічних чи в логічних розумуваннях". У евреев, как известно, не абстрактное божество, а личный Бог. И у Него есть имя.
"Режим нашої думки змінився". Как говорится, режим есть режим. "Ми були подібні до сліпців, що марять провільний світ у замкненій хаті; ми й тепер ще сліпці, але вже нас веде якийсь мовчазний поводатар то в ліс, то в поле, то на берег моря…" Такой же "поводатар", помнится, водил Фауста то в лес, то на берег моря, то еще куда-то…
"Ми готуємо шлях новій істоті. Ми закладаємо підвалини нової моралі, що має обходити інтереси не тільки ближнього, але й дальнього, має утворити гармонію не тільки людського, але й всесвітнього життя. Ця нова мораль готує ґрунтовніші зміни, ніж усі найбільш реформаторські релігії". Ubermensch ("нова істота") уже на подходе.
"Ми маємо причини вірити в кращу долю нашого роду. Найгірші небезпечності вже минули. А перед нами безкрай надії. Може, ми збагнемо таємницю того, що тепер зветься законом тяжіння (гравітації), відкриємо її раптом, як радієві промені, і будемо керувать земною кулею, — тоді нам не страшна смерть сонця, земля буде вічна, людськість її справить до нових світів, до нових сил, нового невичерпаного життя". Держи карман…
"Нехай ця безкрая надія не певна, але ж хіба розпач певніший? Коли так, то вибір залежить від нас. Навіщо ж вибирать найгірше?… Так говорить Метерлінк. Поет незбагнутих загадок, містичного жаху смерті, без вихідної самотини людської душі і вічних трагедій нашого життя — заговорив тоном оптиміста. Чи це ж не "знамення часу"?" После депрессивной фазы обычно всегда наступает маниакальная.
"Нехай він, всупереч іншим утопістам, замало значення надає суто громадському чинникові, нехай надії його на опанування законами природи замало певні, а з громадського погляду й зайві, але ми, читаючи цю філософську поему в прозі, мимохіть заражаємось її ясним, енергійним, жвавим настроєм — і готові на слово вірити, що людям нема чого впадати в розпач". Кто готов, а кто и не очень. Но тем хуже для последних…
"У Метерлінка темне тло зостається десь в глибині, як спогад про хаотичне минуле землі й людськості, а центр картини, її найясніша цята — це теперішній час, і від цієї цяти йдуть промені в прийдешнє, в безкрай… Метерлінк виразно каже, що він ні в якому разі не боїться за культуру та цивілізацію… Ми спинились на утопії Метерлінка так довго тому, що нам видиться в ній нове перехрестя, новий відправний пункт для белетристичної утопії наших часів. Її провідна думка — безмежність кругозору, тверда свідомість невпинності і поступовості людського розвитку і однаковості в цьому відношенні всіх найрозмаїтніших історичних епох — цей Leitmotiv, навіяний новітньою наукою, повинен витіснити з свідомості дійсно сучасного белетриста пристарілу ідею про рай і пекло, що неначебто ділять життя людськості на дві одрубні половини. Тільки несталістю і невиробленістю їх психічних звичок можна пояснити дивну живучість цього примітивного поняття, утвореного наївним дуалізмом первісних релігій. Але є вже тепер ознаки того, що ця нерухомість звичок починає трохи подаватись перед натиском нових ідей". У "нової істоти", разумеется, "нові ідеї". Как же иначе?
Были и другие литературные утопии (сегодня их называют антиутопиями). Но Украинка их знать не хотела. Поскольку у нее был социалистический идеал: "Кому дорогий ідеал, той мусить тим більше дбати про його чистоту і боронити його від профанування через людську "практичність". Ідеал соціалістичний профанується… Наприклад, Уеллс лякає, що визволений пролетаріат здичавіє так, аж поїсть усіх позосталих аристократів, і людськість загине від канібальства… Ми не можем згодитись з Анатолем Франсом, немов у цих утопіях відбився щирий песимізм душ, опанованих "світовою тугою", нам чується в них просто старече гдирання підупалої групи і бажання залякати читачів вигаданим страхіттям соціалізму". И вот уже "страхіття соціалізму" для нас позади. Теперь каждый знает, что Уэллс ошибся: аристократов оказалось слишком мало, чтобы накормить "визволений пролетаріат". Достоевский тоже предупреждал о грядущей "антропофагии". Но социалисты называли его клеветником и автором пасквилей на революционеров. Писателю удалось предсказать в деталях множество событий XX века. И все потому, что мыслил он в библейской парадигме.
"Найдавніший відомий нам тип утопії — це опис земного раю, що згодом подвоївся описом раю небесного, створеним "по образу і подобію" попереднього (фантазія стародавніх людей взагалі мала нахил творити на небі дублікати всього того, що вона бачила на землі)". А психология "стародавніх людей", как известно, всегда была для нее открытой книгой.
"З теологічної утопії згодом народилась утопія пророча, політична, що приймала найбільше форму поетичної імпровізації… Нарешті — і це найголовніше для генези політичної утопії — людина може і сама вибороти собі щось, навіть безволі якоїсь вищої надлюдської сили". Да, действительно, "людина може і сама вибороти собі щось". Но не более того.
"Зазначимо… оригінальне трактування теми про непослух в міфі про Прометея, де як раз новітнє справжнє життя людське, навіть з усіма його злиднями та горем, виставляється раєм супроти того, яке було перед проступком Прометеєвим". Если это "рай", то что же тогда "пекло"? Впрочем, у слова "рай" — не одно значение. Мы помним: "Мужик сжимает горло своему ребенку, изрыгает богохульство, хватает мальчика за голову, за золотые волосы и кричит во тьме: "Рай, рай, рай!" И широким отчаянным размахом он бросает Попова волкам!" Нельзя забыть незабываемое.