Украинка против Украины

"Духовний батько" писал о себе в том же духе: "я — неначе лютая змія розтоптана в степу здихає, захода сонця дожидає"; "тепер я розбитеє серце ядом гою, і не плачу, й не співаю, а вию совою". Шипеть по-змеиному или выть по-совиному — это настоящее творчество. Но петь можно и дуэтом. Тогда возникает особый стереоэффект. А в наушниках сидит украинский школьник, изучающий обоих поэтов наизусть по обязательной программе.

* * *

Развернутую программу межнациональной, религиозной и классовой ненависти находим в стихотворении "Товаришці на спомин":

…Розмови наші, співи й наостанок
Уривчаста, палка, завзята річ.
Не жаль мені, що се вам нагадає
Запеклої ненависті порив.
Що ж! тільки той ненависті незнає,
Хто цілий вік нікого не любив!
Згадати тільки всі тяжкії муки,
Що завдали борцям за правду вороги, —
Кому ж не стиснуться раптово руки
Від помсти лютої жаги?
Ні, жаль мені, що й сей порив погасне,
Як гасне все в душі невільничій у нас.
Ох, може б, не було життя таке нещасне,
Як би вогонь ненависті не гас!
Лагідність голубина, погляд ясний,
Патриція спокій — не личить нам.
Щов діє раб принижений, нещасний,
Як буде проповідь читать своїм панам?
Так, ми раби, немає гірших в світі!
Фелахи, парії щасливіші від нас,
Бо в них і розум, і думки сповиті,
А в нас вогонь титана ще не згас.
Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі…
Релігія у нас — то морок темний,
Єгипетських жерців деспотія важка,
Закони й право — то устав тюремний,
Родинні зв’язки — ниточка тонка.
Народ наш, мов дитя, сліпеє зроду,
Ніколи світа-сонця не видав,
За ворогів іде в огонь і в воду,
Катам своїх поводарів оддав.
Одвага наша — меч политий кров’ю,
Бряжчить у піхвах, ржа його взяла,
Чия рука, порушена любов’ю,
Той меч із піхви ви добуть здола?
Нехай же ми раби, невільники продажні,
Без сорому, без честі, — хай же так!
А хто ж були ті вояки одважні,
Що їх зібрав під прапор свій Спартак?..
О, сором мовчки гинути й страждати,
Як маєм у руках хоч заржавілий меч.
Ні, краще ворогу наодсіч дати,
Та так, щоб голова злетіла з плеч!

Для безбожника мир становится черно-белым и четко делится на своих и чужих. Свои заслуживают только любви, чужие — только ненависти. Именно такой примитивный черно-белый мир сконструирован в произведении "Грішниця". В этом мире идет тотальная террористическая партизанская

…війна страшна і незвичайна…

Часами тільки бомба огнева

Могильну тишу розбивала гучно

І всіх навколо ранила скалками.

Раз в темну ніч на бій дівчина вийшла

(Тоді йшли всі, жінки і чоловіки,

І навіть діти не сиділи дома).

Вона була при зброї…

Дівчина йдучи тихо шепотіла,

А на устах був усміх зловорожий:

"Ой підкопаю вражеє гніздо!

Злетять вони у гору, мов ті птахи!"…

Но незадачливой бомбистке не повезло: заряд разорвался раньше времени. И вместо того, чтобы убить множество людей, она сама оказалась в госпитале. За ней ухаживает молодая монашка и между ними возникает мировоззренческий спор. Разумеется, бомбистка быстро побеждает сконструированного автором оппонента. Приятно спорить с куклой: при этом чувствуешь себя мудрецом. Монашка призывает террористку радоваться, что та никого не убила, благодарить Бога и каяться в своих грехах. Но не на ту напала. Что для христианина грех, то для больной на всю голову — как раз наоборот:

Хвора.
Ні, каяться вважала б я за гріх!
…Гадаєш ти, що я боюся суду?
Запевне, бридко між гадюк попасти,
Та я їх не боюсь, суд не страшний для мене, —
Небесний чи земний для мене все одно, —
Однакові для мене рай і пекло,
Бо я не вірю в них.
…Ви вірите, що єсть і рай, і пекло,
Що люди й "там" не можуть рівні бути.

Бедная "хвора" со своим тоталитарным мировоззрением не может себе представить, что Царство Божие — не колхоз, куда загоняют всех гуртом. Если человек не хочет знать Бога, то его нельзя приговорить к раю, так как он свободен.

В финале она победно завершает спор одним ударом:

Хвора.
Чернице, спогадай: стоїть у вашій книзі:
"Ніхто немає більшої любові,
Як той, хто душу поклада за друзів"…

В ответ — тишина:

Умовкла хвора, і черниця тихо
Сиділа, очі в землю опустивши…

Так больная атеистка "срезала" безответную монашку. Но все-таки кое-какие аргументы у христиан имеются. Самопожертвование вполне можно себе представить и в преступном сообществе, которое руководствуется преступной идеологией (например, фашизм или мафия). Спаситель говорил о том, кто душу свою положит за други своя. Но у террористки вовсе не было намерения убивать себя. Она страстно желала положить как можно больше чужих душ и очень переживала, когда это не удалось:

Хвора.
…Скажи, — ти, певне, знаєш, — адже в замку
Усі погинули? Ніхто з них не зоставсь?
Черниця.
Ні, милував господь. Одна лиш вежа
Упала, на той час там не було нікого.
Хвора.
О, що ти кажеш?! (Хвора заридала).